Сьогодні, 27 серпня 2016 р., в Сантьяго дель Естеро — столиці однойменної провінції у північно-західній Аргентині — префект Конгрегації у справах канонізацій кардинал Анджело Амато проголошує блаженною Марію Антонію де Пас-і-Фіґероа.
Ця мирянка-катехитка, що жила у XVIII столітті й була звана Мамою Антулією («мама Антося»), була невтомною місіонеркою, пропагандистом і проголошувачем ігнатіанських реколекцій у ті часи, коли Товариство Ісуса не могло діяти, а всі його члени були з Південної Америки вигнані.
Марія Антонія де Пас-і-Фіґероа народилася 1730 року в селі Сіліпіка поблизу Сантьяго дель Естеро. Ми майже нічого не знаємо про її дитинство, окрім того, що у 15 років вона склала приватну обітницю чистоти, додаючи до своїх імен ім’я Йосипа як свого духовного опікуна. Найімовірніше, змолоду вона жила у тісному контакті з тубільним людом, що пізніше допомогло їй гостро відчувати соціальні справи. Її освіта спершу обмежувалася умінням читати, писати й рахувати, але, обдарована глибоким розумом, вона спромоглася надолужити брак у науці життєвої мудрості. А найбільший вплив на неї мали єзуїти та духовність св. Ігнатія Лойоли, з якими вона була пов’язана з ранніх літ.
То під їхнім впливом вона склала, після відповідного духовного приготування, згадану обітницю чистоти, стаючи — як тоді говорилося — «беатою», «блаженною», що відповідає нинішньому статусу богопосвячених осіб. Вона носила темний габіт і жила разом з іншими жінками, як дівицями, так і вдовами, у спеціальному «беатерії» — домі, в якому вони могли не тільки мешкати, а й проводити реколекції, тобто духовні вправи. Під духовним керівництвом отця-єзуїта Гаспара Хуареса жінки включалися в допомогу священникам, виховували дітей, готували, гаптували, опікувалися хворими та вділяли милостиню. Тобто вони значною мірою виконували ті завдання, якими в Європі займалися чинні ордени та згромадження, яких в Аргентині тоді просто не існувало.
Але 1787 року король Іспанії (Аргентина тоді була частиною Іспанської колонії) Карл ІІІ Бурбон наказав вигнати єзуїтів з усієї Південної Америки, що стало шоком зокрема для Сантьяго дель Естеро, де Товариство Ісусова мало особливо сильні позиції. 37‑річна на той час Марія Антонія від св. Йосипа почала думати, що їй робити в такій ситуації, і незабаром відчула в собі покликання взятися за діло духовних вправ. Переконана, що це було натхнення звисока, вони звірилася у своїх думках о. Дієго — мерседарію, який перейняв по єзуїтах душпастирську опіку над «беатами». Чернець не тільки підтримав її, а ще й запропонував співпрацю в духовній площині. Так почала поступово формуватися ідея заснування реколекційного дому, до якої з часом долучилися інші люди.
Марія Антонія вирушила в дорогу, боса, не маючи з собою нічого, «озброєна» тільки великим дерев’яним хрестом, який носила на плечах, як Ісус на шляху до Голгофи, та образком Матері Божої Скорботної. Спершу вона відвідала найближчі околиці свого рідного міста, але вже незабаром — діставши на це згоду єпископа Тукумана, Хуана Мануеля Москосо-і-Перальти — подалася також до інших міст — Сальти, Сан Мігель де Тукуман, Катамарки, Ла Ріохи та Кордови. Загалом за цей час вона пройшла понад 2 тис. км. Приймали її загалом добре, у Кордові вона навіть завоювала повагу, а проголошувані нею реколекційні науки та місійний запал приносили великі плоди у вигляді численних навернень. За неповний рік Марія Антонія організувала 8 груп по 200-300 осіб, залучених у духовну працю та євангелізацію.
Однак коли на початку вересня 1779 року в товаристві інших «беат» вона прибула до Буенос-Айреса, подолавши майже 1,4 тис. км., то зіткнулася з неохочим сприйняттям. Її вважали навіженою, пиячкою, фанатичкою, ба навіть чарівницею. Негритянські діти міста, бачачи, що вона увійшла з 200 невільниками, яких привела зі свого Сантьяго для допомоги, кидали в неї каміння й обзивали. Також місцевий єпископ виражав до неї недовіру, однак коли переконався у методах її діяльності, то став її великим заступником і багато допомагав.
Натомість великим противником Марії Антонії став віце-король Хуан Хосе де Ветріс-і-Сальседо, який, зрештою, «мав пунктика» в нелюбові до єзуїтів. За цих умов жінка, яку ще на початку її реколекційної діяльності називали «Мама Антуля», два роки провадила свою справу потай. Не маючи змоги публічно виголошувати реколекції, вона зустрічалася з людьми по будинках, які єпископ винаймав для сімей, пов’язаних із Церквою. Успішність цих зустрічей була така велика, що щоразу більше людей брали участь у духовних справах, і зрештою всі про неї дізналися. Отож Мама Антуля купила 1780 року ділянку в передмісті Буенос-Айреса (нині це в межах міста), й там постав реколекційний дім. Вона сама не мала жодних власних грошей, але, довіряючи Божому Провидінню й ходячи від дому додому «з проханням», зуміла зібрати необхідні кошти, аби поставити «дім Бога і для Бога». Вона була великою шанувальницею св. Каетана з Тієни, який саме завдяки її зусиллям став дуже популярним в Аргентині.
Вплив цієї світської катехитки та проповідниці був такий великий наприкінці XVIII століття, що єпископ Буенос-Айреса звелів, аби кожний семінарист перед прийняттям священицьких свячень спершу брав у неї підтвердження, що добре поводився під час проведених рею реколекцій. Важливу роль відіграли також її листи до друзів єзуїтів у Європі, перекладені різними мовами, які навіть посприяли реформі деяких монастирів у Франції.
Марія Антонія померла у своєму Святому Домі в Буенос-Айресі 7 березня 1799 року, маючи славу святої. Її беатифікаційний процес розпочато 1905 року й завершено роком пізніше, але вибух двох світових воєн загальмував подальший хід справи, яку поновили допіру 1999 року. Папа Бенедикт XVI затвердив декрет про героїчність її чеснот 2010 року, а після визнання 2002 року чуда непояснюваного зцілення, що сталося 1905 року, Папа Франциск затвердив 3 березня ц.р. декрет у її справі, визначаючи 27 серпня як дату беатифікації.
За матеріалами: Gość Niedzielny
фінансово.
Щиро дякуємо!
