Нещодавно в Патріаршому домі УГКЦ у Львові відбувся цікавий і дещо нетрадиційний семінар «Пізнати Бога і людину. Агіотерапія — шлях до зцілення». До Львова приїхали агіотерапевти з Хорватії, спеціально щоб навчити священників того, як можна й потрібно лікувати душевні людські рани — християн та нехристиян.
Відомі хорватські лікарі Івіца Луліч та Лейла Црнек, які прибули на прохання Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я, розповіли про агіотерапію.
— Звідки з’явився такий вид лікування? Що лікує агіотерапія?
Івіца Луліч: Агіотерпія пов’язана з особою професора Томіслава Іванчіча, хорватського католицького священика, який і є її засновником. Сама агіотерапія народилася з семінару про нову євангелізацію Церкви. Метою семінару було зробити християн свідомими того, щó вони приймають під час Святих Таїнств втаємничення. Сам професор Томіслав мав глибокий досвід, що Бог справді живий, і досвід життя апостолів можуть переживати всі християни на землі. Працюючи зі студентами й іншими людьми, він відкрив модель, яка пізніше сформувалася на підставі документів Церкви. Він бачив, що люди не змінюються, якщо їх тільки повчати, тому потрібно зцілювати. Але як зцілити нехристиян, які не вірять в Ісуса Христа? Зрозуміло, що їх ми не можемо лікувати молитвою до Бога, в якого вони не вірять. Однак спасіння, яке приніс Христос, належить усім людям, бо Він помер за всіх людей. Прагнучи допомогти кожній людині — як християнам, так і нехристиянам (бо кожен із нас має душу й дух), отець Томіслав почав вивчати духовний рівень людини. На цьому рівні завдяки євангелізації зцілюється образ Бога й відбувається навернення. (Бо існує потреба зцілення відносин із Богом і в християн). Отож, богослов’я зцілює відношення до Бога, однак сама людина залишається поза його межами. Тому отець Томіслав почав досліджувати антропологічний рівень людини, щоб допомогти кожному.
Лейла Црнек: Людина — це не лише тіло і душа, а й дух. Це було відомо давно, ще перед Христом. Та люди не знали, що дух може бути зраненим. Людина від зачаття приймає дух Творця і вже відтоді може бути зраненою браком любові й доброти, залежно від поведінки її батьків. Її дух закарбовує ці рани, які згодом проявлятимуться в конфліктах. У тій ненародженій дитині вже записані риси людини та якості Божі. Філософія це називає добротою, істиною, правдою і любов’ю — це трансцеденталії. Але зовнішнє зло діє всупереч внутрішньому добру, й тоді виникають конфлікти. Тож дитина може народитися з браком духовного здоров’я, а крім цього, вона заражена первородним гріхом. Протягом усього життя ще з’являтимуться нові особисті гріхи. На всі ці рани людина агресивно та гнівно реагуватиме. Такий стан захоплює не тільки психіку людини, а й усю людину, бо її душа, дух і тіло становлять цілість. Дух пронизує кожну клітину людини, тому кожна клітина має свідомість, бо дух — це свідомість. Біологія сьогодні стверджує, що тіло пам’ятає і записує все в наших генах. Ця інформація формує людину. Учені кажуть, що ми можемо успадковувати від батьків хвороби та різні залежності, але вони не мусять проявлятися, якщо ми живемо так, як годиться, морально, і якщо не віримо в те, що захворіємо.
– Як відбувається лікування?
Лейла Црнек: Найперше необхідно встановити діагноз. У людині існує цілий духовний механізм — духовність, інтелект, креативність, творчість тощо. В усіх цих духовних вимірах людина може бути зраненою. Духовні хвороби ми можемо побачити через психіку (депресія, агресивність, закритість). Такі люди звертаються до психіатрів і медиків, але їх там не можуть вилікувати, бо це лише симптоми, які є наслідками браку любові й доброти, краси і всього того, що є Бог. Ми ставимо діагноз, усвідомлюючи, що загрожує особі, її «я», і які духовні органи постраждали, щоб потім лікувати. Терапія полягає в тому, що ми даємо людині те, чого їй бракує, бо хвороба часто спричинена браком любові, доброти, правди. Агіоасистент повинен увійти в цей духовний простір і внести те, чого людині бракує. Коли ми маємо співчутливу любов до пацієнта, його дух відкривається для зміни. Тут потрібно встановити духовну комунікацію, щоби пацієнт міг прийняти те, що йому хоче передати Дух. Агіоасистент — тільки посередник, а не чарівник. Ідеться про головного лікаря — Святого Духа, якого ми передаємо цій людині. Часто цей процес триває довго. Насамперед це праця над собою, це перепрограмування себе і усвідомлення того, що ми люблені діти Богом-Творцем, уже тому, що створені й бажані Ним. Така суть цієї терапії. Хтось це швидко усвідомлює, а хтось повільніше, але все одно відкриваються очі такого пацієнта, і він бачить мету, надію та вихід зі своєї тяжкої ситуації.
Івіца Луліч: Найважливіше в лікуванні — безумовна любов, абсолютна доброта. Ми повинні найперше самі бути євангелізованими, щоби правильно передати образ Божий нашим пацієнтам. Ми робимо так само, як Ісус, який три роки навчав людей, але тим самим не вводив людей у певну Церкву. Тож агіотерапія допомагає всім людям, які страждають, мають розбиті серця, стали залежними, але прагнуть вийти з цього стану. Пізніше Ісус помер і цим приніс спасіння всім людям. Тобто Він перестав проповідувати й лікувати, але віддав життя за всіх нас. Церква несе це протягом історії — спасіння Христа для всіх людей.
— Наскільки агіотерапія поширена у світі?
Лейла Црнек: Перший Центр агіотерапії був заснований 1991 року в Загребі (Хорватія). Сьогодні такі центри існують в усіх містах Хорватії. Вони є і в Італії, Австрії, Німеччині, Швейцарії. Є люди, які дуже страждають. Крім того, часто звертаються ті, які мають проблеми на психічному рівні. Багато молоді з діагнозом шизофренії, депресії звертаються до нас… Важко назвати причини, з якими вони приходять, маючи різні діагнози. Та ми дивимося на симптоми і тоді вже шукаємо причину. Не бракує й проблем із дітьми, які є агресивними та гіперактивними, а батьки не мають часу для них. Ми також ходимо по дитячих будинках і приносимо сиротам любов Творця, якої вони потребують. Це зменшує їхні страждання.
— Що каже Церква про агіотерапію?
Івіца Луліч: Документи Церкви лежать в основі агіотерпії. Зокрема Апостольський лист папи Йоана Павла ІI Salvifici doloris про «спасительне страждання». Йдеться не про фізичне чи психологічне страждання, але про моральне, духовне. Наприклад, стати біженцем, втратити дім, гідність або репутацію, бути бездітним. Папа каже, що існує біль духовної душі, який потрібно лікувати. Ми читаємо в Євангелії про Ісуса, який проповідував і лікував зламані серця. Церква дуже добре ставиться до цієї терапії. Суть агіотерпії — бути добрим самарянином, і цей метод визнає наука. Ми повинні навчитися від Христа, що світ належить Отцю, і всі люди — Його діти. Таке лікування визнає Хорватська єпископська конференція, тож нашу роботу контролює Церква. Ми не займаємося автономною методою, незалежною від Церкви.
Лейла Црнек: Ми діємо в межах не тільки Церкви, а й усього суспільства. Ми працюємо у школах, нас визнає Міністерство освіти, нас запрошують на телебачення, семінари. У Хорватії агіотерапія дуже відома.
Руслана Ткаченко, Департамент інформації УГКЦ