Роздуми над Словом Божим на вівторок XXV звичайного тижня, рік ІІ
Ісус жив зі своєю Матір’ю, батько навчив Його столярської справи, Ісус допомагав Йосипові. Побут цієї сім’ї був урівноважений, спокійний. Після інциденту, коли Ісусові було 12 років, нам залишається коротка біблійна обмовка: "І Він пішов з ними й повернувсь у Назарет і був їм слухняний" (Лк 2, 51). Можливо, Він був їм слухняний до 30 років, до початку публічного служіння? Можливо, нашим матерям хочеться, щоби їхні дорослі сини були їм усе життя слухняні? Але в будь-якому разі ця материнська ідилія закінчується. Ісусові 30, і все змінюється… Він кудись зникає, потім за короткий час про Нього доходять чутки до невеликого Назарету, що Він Учитель, проповідник, зцілює. Він не дає про себе знати Матері, рідним. «Хоч би СМСку написав?» — кажуть у таких випадках стурбовані матері, коли син запізнюється.
Не дочекавшись Сина, Мати вирушає до Нього. Вона подолала чималий шлях, Вона вже немолода жінка. Що змусило Її піти в цю путь? Хвилювання, біль? Вона не знаходила собі місця, коли Ісус зник? Цього ми не знаємо, але знаємо точно, що коли Вона приходить, Ісусові кажуть про Неї просять Його від імені Марії вийти Їй назустріч. А Він відповідає: «Моя мати й Мої брати – це ті, котрі слухають Слово Боже й виконують».
Із цього Євангелія ми не можемо зрозуміти, чи Він залишив учнів і пішов до Матері, чи залишився там, проповідуючи. Але погодьтеся, це звучить боляче; на секунду відкинувши той факт, що це Ісус, — погодьтеся: це жорстоко. Ми не знаємо,з чим Марія повернулася додому. Про все можемо лишень здогадуватися; щоправда, наша грішна природа мало здатна допомогти в розпізнанні почуттів і думок безгрішних Ісуса і Марії.
Якщо Ісус аж так надовго залишив свою Матір і батька, відділився від Них і при цьому залишався безгрішним, то можемо зробити припущення, що відділення від батьків щонайменше не є гріхом. Батьки, а особливо матері, можуть відчувати великий біль у зв’язку з цим, можуть звинувачувати своїх дорослих дітей, які прагнуть жити самостійно, в тому, що вони розбивають «материнські серця»… але це не гріх.
Гріх радше проявляється в тому, що батьки «вступають» до університету замість дитини, наполягають на своєму категоричному неприйнятті «половинки» сина чи дочки, запевняють, що тільки вони розуміються на вихованні онуків, тобто дітей своїх дорослих дітей: «Що ти будеш мені розказувати, я ж тебе виростила?» Варіацій на цю популярну поставу батьківської співзалежності — море, всіх не перерахуєш.
Хочу лишень запитати у батьків: «А що для вас легше — віднаходити духовні сенси цього слова, розмірковувати над різними значеннями Ісусової відповіді, чи просто відпустити своїх дітей, збагнувши, що це слово звучить конкретно і для вас?»