Джордж Вайґель, ватиканіст, публіцист і папський біограф, звернувся з відкритим листом до кардинала Жана-Клода Оллеріша, послідовно розкритикувавши його позицію щодо необхідності рукоположення жінок.
Нагадаємо, минулого місяця кардинал заявив, нібито Церква не зможе вистояти у довгостроковій перспективі, якщо жінки не матимуть доступу до рукоположень.
Повний текст листа опублікувало видання Catholic World Report.
Ваша Еміненціє!
У статті, нещодавно опублікованій великим німецьким католицьким вебсайтом, ви висловили припущення, що питання того, чи може Церква висвячувати жінок, не є остаточно вирішеним: «Я не можу уявити в довгостроковій перспективі, як Церква зможе вижити, якщо половина люду Божого страждає через відсутність доступу до рукоположених служінь». Залишаючи на мить осторонь питання про те, що саме у давній практиці Церкви покликати до священства лише чоловіків провокує страждання, і яким саме чином, — ваше формулювання викликає питання щодо минулого, теперішнього і майбутнього.
Чи припускаєте ви, наприклад, що з католицьким розумінням священства протягом двох тисячоліть було щось суттєво не так? Як таке уявлення узгоджується з обітницею Господа зберігати свою Церкву в істині через безперервне вилиття Святого Духа (Йн 15,16; 16,13)? Питання про те, хто може бути допущений до священства, ніколи не було другорядним питанням церковної дисципліни; воно вважалося таким, що стосується самої природи священницького служіння, яке є установчою частиною структури Церкви, — а Церква є творінням Христа, а не нашим власним. Невже протягом двох тисяч років Церква неправильно розуміла Христа? Чи, можливо, Христос помилився у структуруванні Церкви та її священницького служіння в тій формі, яка існувала протягом двох тисячоліть?
Що стосується вашої нездатності уявити майбутнє Церкви, в якому жінки не будуть покликані до священства, то хіба це не свідчить про досить клерикальне розуміння життя у Царстві, яким ми живемо зараз (Мк 1,15)? Якщо Царство увірвалося в історію під час перебування Господа серед нас, і якщо це входження та його обітниця вічного життя є реальністю, в якій ми живемо зараз (хай би як часто ми про це забували), — то як «половина люду Божого» може бути відрізана від повноти життя в Духові? І що ваш страх за майбутнє говорить про ваше розуміння приходу Царства у минулому? Чи була Наша Пані [Богородиця] відрізана від повноти життя у Царстві, проголошеного Її Сином, через те, що Він не покликав Її до священства? Чи були відрізані Катерина Сієнська, Тереза Авільська та Едита Штайн — усі святі Покровительки Європи? Чи була відрізана від нього ваша мати? Чи, може, моя?
Далі — сьогодення. Католицька Церква серйозно ставиться до Божественного Одкровення; а це означає, що створення Богом людських істот як чоловіків і жінок — однаково людських, самобутньо людських і взаємодоповнювально людських — не було просто питанням роботи Творця через механізми еволюційної біології. Буття 1,27 — «чоловіком і жінкою створив їх» — це не просто опис; це одкровення глибоких істин, закладених у людську природу. Ось чому Католицька Церква не приймає і не може прийняти пізньомодерну та постмодерну вигадку про «унісекс-людство», в якому чоловіча й жіноча стать зводяться до відмінностей в анатомії.
У п’ятому розділі Послання до ефесян святий Павло описує стосунки Господа з Його Церквою як подружні: Господь любить Церкву так, як чоловік любить свою дружину. Висвячений священник, у розумінні Католицької Церкви, втілює ці подружні стосунки Христа з Церквою. Священники — це не просто члени клерикальної касти, які мають ліцензію на виконання певних церковних функцій. Навпаки: висвячений священник є іконою Христа Первосвященника, обручника Церкви.
«Унісекс»-культурам важко осягнути цю ідею. Так само, як і культурам, які вважають, що двоє чоловіків або дві жінки можуть «одружитися» одне з одним. Але Церква не зобов’язана йти на поступки сум’яттям будь-якої культури. І вона точно не може принести в жертву цим сум’яттям своє переконання в тому, що Бог відкрив важливі істини про нашу людяність, коли Святий Дух надихнув автора Книги Буття написати те, що він написав, і коли той самий Дух надихнув святого Павла написати 5-й розділ Послання до ефесян.
Святий Павло також описав ці подружні стосунки Христа з Церквою, які є вирішальними для розуміння Католицькою Церквою того, хто може бути покликаний до священства, як «велику таємницю» — що означає глибоку істину віри, яку можна осягнути лише в любові, хай би як ми силкувалися зрозуміти її інтелектуально. Дозвольте припустити, Ваша Еміненціє, що пастирі Церкви повинні уникати творення подальших замішань (і, власне, будь-яких страждань, до яких призводять ці замішання), допомагаючи люду Божому прийняти таємниці віри в любові, а не припускаючи, ніби те, що було вирішено Божественним Одкровенням й авторитетним вченням Церкви (в Апостольському листі 1994 року Ordinatio sacerdotalis), насправді не є вирішеним.
Ваш у сопричасті пасхальної віри — Дж.В.
фінансово.
Щиро дякуємо!
