Погляд

Особливості галицької побожності

17 Жовтня 2016, 16:47 10093 Віта Якубовська
Віта Якубовська

Стаття про 7 типів людей, які приходять в неділю до храму та жвава дискусія, яку викликала ця ж стаття, спонукали мене поділитися своїми спостереженнями на цю тему.

Цікавою деталлю є той факт, що люди зазвичай обурюються, якщо їм хоча би натякнути, що такі речі мають місце. Але людей часами корисно подратувати – це змушує їх дивитися на себе зі сторони.

Наша галицька ментальність має свій відбиток у всьому і особливо на наших релігійних практиках, які у багатьох випадках перетворюються на окрему «релігію» освячених, покроплених та занурених… Це помітно не лише «озброєним» оком професійного богослова, просто для пересічних громадян такі речі не надто очевидні, адже є частиною культурної спадщини під назвою «всі так роблять». На загал виглядає, що галичани, то дуже побожні люди. От тільки побожність багатьох — це близька родичка магічних ритуалів, а не свідома християнська практика.

Раніше я навіть не намагалася це якось систематизувати, але надихнувшись вищезгаданим матеріалом, я таки спробую зробити це зараз:

— Є така особлива категорія парафіян, що дбає про комфорт інших людей, які перебувають у храмі. Не бажаючи створювати натовп всередині – вони створюють його на зовні. Треба, мабуть, ввести новий канон до Кодексу, який би визначав, на якій відстані від церкви участь у Літургії може вважатися дійсною.

— Особливою популярністю користуються свята, під час яких щось кроплять: паску, яблука, віночки, освячують воду… Саме тоді у церквах найбільші натовпи людей. Я написала «у», але  мала б написати «біля». Адже значна частина «пастви» не була на Літургії, їх цікавлять лише ритуали. Вишиванка, кошичок і фото у інстаґрамі. Особливо популярними є стріми із пірнання на Водохреща. Тут родзинкою є факт, що ця атракція користується великою популярністю серед людей, які у «звичайну» неділю на Літургію не ходять. Та це мабуть тому, що це для них не достатньо екстремально.

— Є такі парафіяни, що постійно запізнюються і є такі, що кудись поспішають, тому виходять швидше. Часто – це ті самі люди. Але якщо сказати про це вголос, то можна і на горіхи отримати, адже у нас ніхто не спізнюється до церкви. Ніде. Ніколи. Всі приходять завчасно і виходять з храму аж як згасне остання свічка. Не раніше. І це обурливо, що хтось може подумати, ніби буває інакше.

— Батьки з дітьми діляться на дві категорії: ті, що роблять вигляд, наче це не їхні діти перевертають храм догори дриґом, і ті, що намагаються зі всіх сил стримувати своїх непосидючих нащадків і тим самим спричиняють ще більший ентузіазм в останніх. Благословенні ті батьки, що змогли здобути баланс швидше, ніж знеохотитися через гострі зауваження та «цитькання» «небайдужих» парафіян.

— Ну і про «небайдужих» парафіян. Це люди із особливою місією, як старші пані у церквах, що люблять приходити на «дитячі» богослужіння. Часом здається, що вони роблять це тому, що відчувають у глибині душі – саме на цьому і полягає їхня відповідальна місія: вказати вам наскільки погано ви виховуєте дітей, та й самі ви, цілком імовірно, погано виховані. Ті самі пані вже «навчили» священиків, як правити і сповідати, а тепер і вас навчать, як виховувати дітей. Їх не можна змінити – їх треба прийняти і полюбити такими. Це наш християнський обов’язок.

— Ну і наостанок. На тлі недбалого і простакувато-практичного ставлення до одягу у країнах Заокеанії та Західної Європи – галичани, які навіть на присадибну ділянку одягають кросівки в тон панамки і спортивки, напрасовані «на кант», будуть шоковані, якщо хтось посміє прийти до церкви вдягнутий «як до лісу», що у перекладі означає – джинси та сорочка у клітинку.  На Галичині храм у неділю — це майже як подіум на тижні високої моди.

Ось такі регіональні спостереження. Ділюся ними не для того, щоби дорікнути чи вколоти когось, хто себе впізнає раптом, а для того, щоб дати можливість подивитися на певні речі ніби зі сторони і, можливо, поставити собі декілька важливих питань та спробувати знайти відповіді…

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

традиції

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: