Друга після Гітлера людина, шеф СС Генріх Гіммлер хотів перемінити нацизм у містичну релігію. Її «Ватиканом» мав стати вестфальський замок Вевельсбург.
У відомому фільмі Стівена Спілберга «В пошуках втраченого ковчега» нацисти, охоплені шаленою манією, до останнього переслідують Індіану Джонса — американського археолога, який натрапив на слід міфічного Ковчега Завіту. Чи це голлівудська вигадка? Не зовсім. У 1930‑х роках створений з волі СС дослідницький інститут «Deutsches Ahnenerbe» (Німецький спадок) висилав учених у Тібет і в Фінляндію. Там вони мали шукати Святий Грааль і витоки арійської раси.
Ці та інші задуми втілював у життя творець поганського культу СС, Генріх Гіммлер. Цей з виду непоказний чоловік, схожий на дрібного чиновника у дротяних окулярах, був «злим духом» Адольфа Гітлера. «У тіні за троном правителя, нашіптуючи властителеві до вуха, він творив і запроваджував у життя релігійно сприйнятий декалог імперії зла, і чинив зло», — так висловлюється про роль шефа СС і гестапо Вілл Єнн, автор книжки «Чорнокнижник Гітлера: Чорні лицарі Гіммлера та окультні корені СС». Першою заповіддю в декалозі культу Гіммлера було винищення 30 мільйонів євреїв і слов’ян.
1928 року молодий діяч націонал-соціалістичних сил, який робив стрімку кар’єру, Генріх Гіммлер став на чолі загонів Schutzstaffel, скорочено СС — елітної особистої гвардії Гітлера, яка на той час діяла вже три роки. І забрався до реформування цієї організації. Відтоді члени СС мали бути не тільки атлетичного виду і зросту. Вони повинні були бути також расово чисті.
Перш ніж бути прийнятим до шерег СС, кожен мав довести, що від 1880 року (офіцери — від 1750‑го) у їхніх сім’ях не було домішок слов’янської ані єврейської крові. Для цього необхідно було дістати близько 180 різних документів. Тільки таких високоселекціонованих бойовиків Гіммлер визнавав гідними називатися елітою тисячолітнього Рейху.
Починаючи з 1930 року він замінив коричневі мундири СС на вражаючу чорну уніформу з черепом на рунічними блискавками на комірці. Свастика й інші символи виводилися з прадавнього рунічного алфавіту. Солдати СС виглядали як германські лицарі. Їхньою місією був захист канцлера Третього Рейху: від 1933 року Адольф Гітлер мав у Німеччині диктаторську владу.
Ватикан нацизму
Вступити до лав СС було немовби актом релігійного навернення, підкреслює Білл Єнн. Осередком культу став розташований у Вестфалії замок Вевельсбург — твердиня, збудована у Х столітті, за часів Генріха І Птахолова (Гіммлер вірив, що він сам є інкарнацією монарха, який керував Німеччиною в 919-936 роках).
Місцеві власті Верхнього Рейну — Північної Вестфалії погодилися винайняти замок під школу СС за символічну одну рейхсмарку на рік. Замок сподобався Гіммлеру, бо неподалік нього германці колись мали переможний бій із римлянами. Але будівля пасувала йому ще й з інших, менш очевидних причин. Зокрема, саме тут було місце страти тисячі чарівниць у Середньовіччі. Доля цих, за ствердженням Гіммлера, «неповинних арійських створінь» зворушувала шефа СС, на противагу долі в’язнів концтаборів.
Офіційно замок Вевельсбург був школою офіцерів СС вищого рангу. Насправді ж він став осередком нового культу, що формувався. Ритуали цього культу донині оповиті таємницею. Гіммлер, зокрема, заборонив фотографувати замок усередині (збереглися нечисленні знімки, зроблені архітекторами).
У прикрашеній свастиками та рунічними знаками головній залі стояв круглий стіл, довкола нього — дванадцять стільців, покритих свинячою шкірою, для Чорних лицарів СС та їхнього вождя Гіммлера. Перед початком атаки на Радянський Союз, навесні 1941 року Гіммлер влаштував у Вевельсбурзі багатогодинні медитації для своїх генералів, окультний сеанс єднання з германськими надлюдьми. У замку регулярно відбувалися поганські посвячення дітей та шлюби СС.
Від солдатів та офіцерів СС Гіммлер очікував відмови від участі в християнських молитвах та бойкоту релігійних свят, зокрема Різдва, на користь поганського свята зимового сонцестояння. Вони також повинні були перестати укладати шлюби у християнських храмах, приступаючи до церемонії ІІ Eheweihen (наречених так само перевіряли на расову та політичну чистоту). Кожна пара повинна була привести на світ щонайменше чотирьох дітей — запоруку майбутньої чистоти арійської еліти. Виконувати такі вимоги була схильна меншість офіцерів і солдатів СС, але шеф команди вірив, що тріумф культу це тільки питання часу.
Гіммлер наполегливо перебудовував Вевельсбург у кафедральний собор нацизму. У північній вежі замку та його підземеллях відбувалися найбільш потаємні ритуали та церемонії СС. Дасті Скляр, авторка книжки «Боги і бестії: нацисти й окультизм», присвяченої парарелігійним елементам нацизму, стверджує, посилаючись на записи таємних допитів членів СС, проведених американцями після війни, що в замку СС навіть приносили живих людей у жертву, з числа в’язнів поблизького концтабору Нідерхаден.
На думку деяких антропологів, це міг бути ритуал сили, який полягав у питті крові зі свіжозрубаних людських голів. Більшість дослідників визнають такі історії про підземелля Вевельсбурга просто сенсаційними чутками. «Для мене це непідтверджені плітки, хоч якби я побачив докази, що СС насправді влаштовувало такі ритуали, то зовсім не був би цим здивований», — каже Білл Єнн. У вестфальському замку розміщувався мавзолей героїв СС, які загинули мученицькою смертю. Там також зберігалася скриня, у якій було близько 9 000 перснів із черепами (Totenkopfring). Їх знімали з рук убитих офіцерів СС і привозили до Вевельсбурга, де вони мали спочивати вічно, символізуючи приналежність до «ордену». Незадовго до прибуття американців скриню вивезли й закопали в лісі.
Нордична країна Туле
Духовним провідником і радником Гіммлера був містик Карл Марія Віліґут, колишній полковник австро-угорської армії, із яким Гіммлер познайомився 1933 року і швидко просунув його до генерала (шеф СС не знав, що його протеже мав за собою три роки перебування у закладі для навіжених).
Віліґут стверджував, що йому вдалося увійти в контакт із представниками поганської релігії, датованої ХІІІ століттям до н.е. Від них він довідався, зокрема, що християни вигадали тільки постать Христа, при цьому нібито викравши його ім’я із прадавньої германської релігії, яка вшановувала бога Кріста.
Схоже, що германські захоплення та окультні вірування Гіммлера становили об’єкт тихих насмішок у Берліні, зокрема й у самого Гітлера. «Гіммлер був як прибулець з іншої планети», — згадував після війни генерал Гайнц Гудеріан, голова штабу Вермахту, автор концепції Бліцкрігу — блискавичної війни.
Але сам глава СС ставився до цього поганства з неймовірною серйозністю. Він навіть розпочав у Вевельсбургу серію суперечливих наукових досліджень. Замок став осередком історичних та археологічних досліджень історії німецького народу. Там облаштували вражаючу бібліотеку, було кільканадцять апартаментів і читалень для сановників СС (вони носили промовисті імена: Король Артур, Грааль і Король Генріх І Птахолов).
Одним із таких дослідників Аненербе, що оселився в замку, був астролог Вільгельм Вульф, чиїм завданням було підкорити надприродні сили. Тут також мешкав знавець германської праісторії Гюнтер Кірхофф, який — за його власними словами — мав контакти з духами минулого завдяки вібраціям розташованої неподалік Шварцвальдської пущі.
Створення парарелігійного культу було вже тільки питанням часу, але саме цього Гіммлерові забракло. 31‑го березня 1945 року на звістку про наближення американських підрозділів він особисто віддав саперам СС наказ знищити замок. Будівля, однак, переважно вціліла, хоча й сильно вигоріла всередині. У травні 1945 року Гіммлер утік на північ Німеччини, рятуючись від радянської армії. Разом із ним був астролог Вільгельм Вульф. 23‑го травня 1945 року, схоплений британцями, Гіммлер розкусив ампулу з ціанідом. Тіло невдалого творця нацистської релігії закопали в безіменному гробі.
Довге дитинство злочинця
Генріх (Хайнріх) Гіммлер народився 1900 року в Мюнхені. Хлопчиком він був винятково слабким, носив великі окуляри, тримався осторонь ровесників (його батька у школі ненавиділи за доноси). Досить швидко розумний хлопчик зацікавився світом містичних германських богів Вотана і Тора. Він також набув дивного переконання, що прийшов на світ як інкарнація німецького короля Генріха Птахолова, батька імператора Оттона І, засновника Саксонської династії.
Ця дитяча фантазія не полишила Генріха у роки дозрівання і зрештою перетворилася на справжню манію. Він не був самотній: у 1920‑ті роки уяву багатьох німецьких націоналістів повністю заполонили ідеї магічного повернення епохи германських людей-богів, надлюдини і переконання у безумовній вищості арійської раси. Такі гасла поширювали, зокрема, двоє віденських публіцистів: Ґудіо фон Ліст, а пізніше Йорґ Ланц. Останній майже до кінця війни видавав часопис «Ostara», з якого аж перло арійським містицизмом. Одним зі ста тисяч вірних читачів і передплатників «Остари» був розчарований після поразки І Світової війни капрал німецької армії Адольф Гітлер…
Молодий Гіммлер також заразився бацилою германського new age, але тільки у 1920‑х, у мюнхенських кав’ярнях і пивних барах. Він там наслухався оповістей про міфічне нордичне «материнське лоно» арійської раси, легенди, яку особливо охоче розповідали лени Товариства Туле (країна Туле — джерело мудрості чистої раси — мала бути десь поблизу полярного кола). Сповненню націоналістичних марень Гіммлер присвятив усе життя. Ось тільки шлях Гіммлера до міфічної країни Туле провадив через масові могили мільйонних жертв концтаборів…
Марек Рибарчик, Newsweek
фінансово.
Щиро дякуємо!
