Біблійні роздуми

Адвент, суд і страх Божий

03 Грудня 2016, 18:58 2931 o. Петро Октаба OP
966078_original

Роздуми до Слова Божого на ІІ неділю Адвенту

 

«Адвент» означає «прихід»; період Адвенту призначений для приготувань до приходу Христа Господа на землю. Однак Він прийшов до нас не тільки у вифлеємських яслах серед радісних ангельських співів. Прийде він повторно наприкінці часів, аби світ судити. Ми радше готуємося до того, що буде, аніж до того, що було. Варто подумати насамперед про суд Божий, який для нас є Великим Невідомим, аніж тільки чекати на Боже Народження, яке знаємо і святкуємо щороку.

Слово «суд» викликає у нас щонайменше неспокій. Можемо це усвідомити краще, якщо отримували будь-коли повістки в суд. Але чи щорічний Адвент має бути якоюсь неприємною дорогою до суду, тим більше що ми не знаємо, чи засідання відбудеться саме цього разу?

Не раз ми чули слова: «Нам не треба боятися приходу Христа». Справді бо, як каже св. Августин, якщо ми боїмося, що прийде Той, кого любимо, то ми Його насправді не любимо. «У любові страху немає», пише св. Йоан (пор. 1 Йн 4, 18).

Отже, може, Христос такий милосердний, що нікому нічого поганого не станеться, коли Він прийде? Але на таке оманливе почуття безкарності відповідає Євангеліє невблаганними словами Йоана Хрестителя про Месію: «Лопата вже в руці у Нього, і Він очистить тік свій та збере пшеницю свою до засіків, а солому спалить вогнем невгасимим» (Мт 3, 12).

Йоан Хреститель звертав ці слова до фарисеїв і садукеїв. Не гадаймо, ніби то були просто обманщики. Фарисеї старалися пізнати і проголошувати підстави своєї віри, були дуже ревні, а при цьому не витягували матеріальної користі зі своєї релігійності. Завдяки цьому вони мали авторитет у суспільстві. Багато в чому вони були подібні до нас, чесних, ревних священиків, ченців, катехитів, лідерів спільнот чи  католицьких журналістів.

Йоан Хреститель не шкодував для них міцного слівця. Назвав їх «гадючим поріддям» (так само до них пізніше звертатиметься Господь Ісус). Навіщо використовувати аж такі сильні слова? Це пояснює сам Йоан, кажучи до них далі: «Хто вас навчив утікати від грядущого гніву?» (Мт 3, 7). Гострі слова можуть бути вираженням турботи і любові. Йоан Хреститель бачив, що ці найкращі сини юдейського народу обманювали себе, нібито вони сини Авраама, і вже тому мають «знайомство» у Господа Бога. Вони не усвідомлювали, що коли настане суд Божий, вони муситимуть стати перед Ним із порожніми руками. Тому він застерігав їх драматичним голосом, щоб опам’яталися, і щоб не довіряли собі, своїй побожності, знанню Святого Письма, своїм заслугам ані приналежності до Божого люду.

Що ж тоді може врятувати нас від оцих двох крайнощів: від фальшивого почуття безпеки та від страху перед судом Божим? Святе Письмо дає відповідь і називає це страхом Божим. Саме цього, страху Божого, бракувало фарисеям.

Страх Господній принципово відрізняється від страху перед судом Божим. Переляк перед засудженням — це почуття, яке в нас з’являється спонтанно, вчитися його не потрібно. А ось страху Божого вчитися треба. Що більше, він є даром Бога.

Пророцтво Ісаї про Месію показує, що то Він сам сповнений страху Божого, і є його подателем: «Дух Господній спочине на ньому, дух мудрости й розуму, дух ради і кріпости, дух знання й страху Господнього. Він дихатиме страхом Господнім» (Іс 11, 2‑3). Отже, страх Божий поєднаний із мудрістю!

Мудрість – це практичне знання, тобто здатність розуму, який точно оцінює, що слушне, а що ні, у справах, які стосуються людини, і водночас знає, як добро втілити у вчинки. Мудрість є даром Божим, що даний тим людям, які відкривають свій розум на Боже діяння. Мудрість бачить насамперед те, що Бог створив цей світ із любові, і що Він його невпинно своїм Провидінням підтримує в існуванні та розвитку. Людина у центрі світу є образом Божим, тобто тим, хто своєю діяльністю має запровадити на світі Божий лад через любов. Світ є добрий і прекрасний як творіння Боже, але ми не побачимо цієї краси та добра так довго, доки самі не будемо жити добре і красиво.

Страх Божий це боязнь бодай чимось порушити Божий порядок світу. Це острах, щоб не забруднити нечистими думками та вчинками того образу Божого, яким ми є. Що більше, це страх «за» те, щоб не бути бездіяльним, це турбота про добро, ввірене нашій відповідальності, аби воно благополучно розвивалося. Так мати лякається за своє мале дитя і раз по раз реагує страхом на кожну небезпеку.

Страх Божий — це знання, яке ми впроваджуємо в життя, коли повертаємо цій землі первісну форму Божого ладу. Пророк Ісая образно представляє примирення всіх тварин на землі, починаючи з людини (див. Перше читання). Він наводить промовисті приклади пар тварин, домашніх і диких. Домашня тварина приручена, вона приязна людині, але боїться дикого звіра, який на неї полює. А дикий звір змушений полювати, аби мати що їсти. Порядок сотвореному Бог повертає через те, що дружба, яку людина вже заснувала між собою та прирученою твариною, сягає далі, так що домашня тварина починає дружити з диким звіром, а дикий звір від цього дістає благо, бо має нову, легко доступну їжу. Зрештою і людина заприязниться з дикими тваринами (ця остання істина образно виражена через безпеку і гру дитини на зміїній норі).

Новий Завіт доповнює цей образ, подаючи джерело цього вселенського примирення: ним є примирення людей із Богом через Ісуса Христа. Дружба з Богом розпочинається з пробачення, вділеного грішникам, які стоять перед Богом із порожніми руками, без своїх попередніх заслуг. Далі, примирення з Богом є даром, яким треба ділитися. Через життя у братній спільноті Церкви християни мають запроваджувати на цьому світі Божий порядок примирення шляхом взаємного прощення. Це коротко описує св. Павло у словах: «приймайте один одного, як і Христос прийняв вас у Божу славу» (Рим 15, 7).

Остаточне знищення зла і привернення Божого ладу здійсниться саме завдяки повторному пришестю Христа Господа на землю, а отже — через суд Божий! Тому не суду Божого ми маємо лякатися, а того, щоб не опинитися по стороні зла, яке буде знищене у час Його приходу. Хто мудро, творчо й активно запроваджує на світі Божий лад, той не тільки пришестя Христа не лякається, а й навіть із тугою Його виглядає, бо то Він доведе до завершення все діло людського життя.

Ну і що, якщо ми станемо перед Богом із порожніми руками? Все, що ми зробили доброго на землі, було Божим даром, примноженим талантом, який і так нам не належав, і ми маємо його повернути. Але не біймося, що не дістанемо винагороди: нею буде приязнь самого Господа!

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: