У римській базиліці святого Павла за мурами монтують мозаїку з портретом Папи Лева XIV. Та поки одні очікують на її появу з нетерпінням і захватом, інші здувають пил зі старих забобонів.
Поки майстри проводять підготовчі роботи з порожньою нішею у знаменитій «стрічці портретів», дехто ставить старе запитання: що буде, коли у базиліці закінчиться місце для нових портретів?
Традиція мозаїкових зображень пап у базиліці святого Павла за мурами сягає понтифікату Лева Великого, що керував Церквою у V столітті, пише Aleteia.
Ці медальйони з портретами, або, як їх називають, tondi, оздоблюють інтер’єр храму, водночас слугуючи візуальною історією апостольського спадкоємства. З ними також пов’язано старий забобон: коли всі порожні місця будуть заповнені, настане кінець світу.
Звісно ж, ця легенда ні в якому разі не належить до офіційного вчення Церкви. Але вона циркулює десятиліттями — якщо не століттями — набираючи обертів щоразу після обрання нового папи. Інтерес посилився після пожежі у 1823 році, коли вогонь знищив значну частину базиліки та більшість папських портретів.
Коли Папа Лев XII звелів провести реконструкцію, у стрічці збереглося близько 40 портретів понтифіків, а згодом було додано ті, на яких зображено пізніших пап. З тих пір кожний новий медальйон наближає Церкву до гаданого «кінця світу».
З обранням Лева XIV, 267-го Папи, забобон знову дав про себе знати. Люди запитують: скільки ще залишилося вільних місць (підказка: порожніх медальйонів є ще кілька десятків)? А що буде, коли вони закінчаться?
Церква не підтримує апокаліптичних інтерпретацій мозаїк. Катехизм Католицької Церкви говорить чітко: «Лише Отець знає час і день Суду, лише Він вирішує» (ККЦ, 1040). Ще в Євангеліях Ісус застерігав від спроб обчислити день чи годину кінця світу (Мк 13, 32). Католицьке вчення зосереджується на готовності, надії та довірі, а не на страху.
Але цей забобон дуже стійкий, оскільки несе у собі певну поетичність. Можна скористатися цим не для марновірства, а для того, щоби глибше поміркувати про таємницю часу, смертності і божественного провидіння.
Мозаїки — це не просто оздоби; це своєрідна візуальна теологія. Кожен портрет розповідає про людину, обрану нести тягар і благословення ролі Петра у мінливому світі.
Традиція мозаїк тривала, поки світ невпинно змінювався: від імператорів до електричного освітлення, від мучеників до сучасних медіа. Після незліченних пожеж, війн і реформ Церква продовжує свою діяльність — мозаїка за мозаїкою, понтифікат за понтифікатом.
Ніша, призначена для зображення Лева XIV, ще порожня, хоча тепер її підсвічує прожектор. Це нормальна затримка. Скажімо, мозаїку з портретом Папи Франциска встановили майже через дев’ять місяців після його обрання у 2013 році. Ватиканські митці, що плекають багатовікові традиції сакрального мистецтва, дуже ретельно ставляться до своєї роботи.
Поява нової мозаїки буде не знаком кінця, а ознакою безперервності. Віра не боїться майбутнього — вона рухається вперед крізь нього.
Справжнє послання базиліки святого Павла за мурами — це не загибель, а надія: довга низка наступників, що тягнеться крізь історію, є мовчазним свідком обітниці, даної на берегах Галілеї: брами смерті не подолають Церкву.
фінансово.
Щиро дякуємо!
