Формація, дурнику!

Чи можна перетворити «комбінат із релігійних послуг» у спільноту? Про це Мартін Якимович розмовляє з о. Анджеєм Ґутковскім.

Отець Анджей Ґутковскі OFMConv — викладач патрології, довгі роки був душпастирем у парафії Фоссанова (Італія), тепер живе у Кракові. Співпрацює з Неокатехуменальною дорогою та харизматичною Відновою.

— Чому християнство завоювало світ такими темпами, яких ми нині й уявити не можемо?

— Нам потрібно відвикнути дивитися на той час як на щось магічне. То не «магія П’ятдесятниці» подіяла, коли Петро вийшов і повалив своєю проповіддю на коліна три тисячі люду, а світ не за помахом чарівної палички став християнським. Загалом — так, то було чудо і Боже втручання; але справжньою силою динамічності Церкви була одна річ: досвід реальної зустрічі з Воскреслим у просторі спільноти. Ба більше: тодішні християни мали для цього прекрасне знаряддя. До особистої зустрічі провадила конкретна дорога: від 3 до 3,5 років катехуменату. Це був абсолютний мінімум, аби хтось міг бути допущений до хрещення! Селекція, формація, молитва. Хтось, хто по роках такого посиленого тренінгу входив у хрещення, міг уже піти на арену до звірів, аби віддати життя за Ісуса. Саме ж хрещення переживалось у спільноті, яка дуже харизматично молилася.

— Звідки це відомо?

— Зі свідчень перших християн. Єзуїт Джузеппе Бентівенья з університету в Катанії на Сицилії зібрав свідчення Отців Церкви на тему молитов чи хрещення у Святому Дусі в перші століття. Навіть сам св. Августин (дуже пізно, бо вже під занепад західної імперії) просив, аби у спільноті дбали про молитву «мовами» (він називав її юбіляцією), і нагадував, щоби християни збирали списки чудес, які сталися під час молитви їхньої спільноти. Об’явлення, пророцтва, дар пізнання, шерег харизматичних служінь — то було як хліб насущний.

— Я хочу стати християнином. Що на мене чекає?

— Насамперед ти почуєш: чекай, чекай! Якщо ти хочеш жити тим, чим ми живемо, то спершу ми тобі покажемо, що таке християнство, а вже пізніше, коли ти до цього доростеш, може, ми тебе охрестимо.

— Я вже маю перед очима міну пана Ковальського, який стукає до парафіяльної канцелярії з пачкою квитанцій у руці…

— Таким був підхід Церкви перших століть. Із нього взялася інституція хресного батька: хтось, хто знав катехумена і гарантував перед спільнотою: «Ця людина має віру, вона готова». Готова жити таким чином, щоби погани не висміювали імені Христового. Перші християни прекрасно знали, що слова мають міць. Вони знали, що Ісус це Логос, Слово Втілене, а не інтелектуальний концепт. У тій культурі блюзнірство було найбільшою трагедією, яка могла їх спіткати. Коли після 3,5 років ти пройшов усі етапи і скрутинії, спільнота розпізнавала, чи ти вже готовий до хрещення. На людину, що готувалась увійти в надприродний світ, чекав останній етап: часті екзорцизми (бо ж ті люди виходили з поганської культури). Лише потім ти міг бути занурений.

— І коли ця система почала збоїти?

— Це стало наслідком структури Римської імперії. Після рішень Константина і Теодосія християнство було визнане дозволеною релігією в Imperium Romanum. Але еліта не була опанована християнами, а люди часто, аби «утриматися при постах і посадах», ставали християнами. Служителі поганських культів ставали «служителями християнського культу». Система ретельної підготовки до хрещення просто-напросто луснула. Катехуменат захлинувся. Спершу його редукували до 40 днів Великого Посту, а пізніше обмежилися тільки закінченням цього періоду. Разом із хрещенням дітей він зник повністю. Зникло одне з найважливіших знарядь приведення людей до зрілої віри.

— У нас зараз немовлят хрестять. Отче, Ви збираєтеся вилити купіль із дитиною?

— Ні! Я говорю тільки про те, чому нам сьогодні тяжче дійти до зрілої віри. Охрещені діти найчастіше виростають у сім’ях, які вже не є християнськими у пост-християнському світі. Може, вони ще прийдуть до Миропомазання по свідоцтво, але вже не зустрінуть жодної формації.

— Формація? Страшне слово! Спільноти бояться його як вогню.

— Я не дивуюся, бо воно стало поняттям, яким чи не найбільше зловживають. Часто його ототожнюють із морем інформації. Ми маємо людей, які дуже багато знають — і розгублюються, коли треба прийняти найпростіше рішення. Формація, я повторюватиму доки не набридне, це не наукова сесія, де ми замучуємо людей виступами, лекціями та списком обов’язкової літератури. Формація має провадити до зустрічі з живим Богом у спільноті Церкви, бо інакше ми «продукуємо теоретиків християнства», а не готуємо християн, готових піти за Ісусом у вогонь.

— Що можна з цим зробити?

— Я провів в Італії понад 20 років. Ми часто миропомазували молодь під час cемінару Віднови віри. Вони приходили і чули керигму. Неокатехуменат готував їх до миропомазання своїми катехизами. То була перша огранка. Я не обманюю себе: підліток, зусібіч бомбардований культурою, яка витіснила з себе християнство, має невеликий шанс дійти до особистої зустрічі з Живим Богом. Без формації ми далеко не зайдемо. А чимало спільнот мають із цим клопіт.

Я цілі роки провів в італійській Спільноті Марія, як молиться від 1971 року. Вони не копіювали моделі п’ятдесятницьких спільнот, бо знали, що це тільки запозичення певних протезів. Ті спільноти (за всієї поваги до братів-протестантів) не мають досвіду Божого діяння через структури, не мають «ментальності Церкви». То така собі галактика груп, які базуються на індивідуальних дарах і служіннях. Жаклін та ]ї чоловік Альфредо Анчіллотті, засновники Спільноти Марія, встановили певні принципи: «Ми не граємося в харизми поза спільнотою Церкви». Нині є цілий список єпископів, які дають харизматикам «зелене світло», але при цьому зазначають: «Не служіть дарами поза спільнотою, бо ви суперечите їхньому призначенню!» Всі дари християнам — заради будування Церкви. У Спільноті Марія є і Розарій, і Свята Меса, і молитви до всіх святих світу. А потім — тривалий спів мовами. Вони не копіюють сліпо те, що приходить із Заходу.

— Мають вплив на італійську Церкву?

— Неймовірний! Від цієї спільноти почалася вся італійська Віднова. Це материнська спільнота для численних інших. Один з її плодів — це, наприклад, рух Лицарів Світла (Cavalieri della Luce), понад 200 тисяч молодих людей, які євангелізують на пляжах Ріміні, у ресторанах, школах. Плоди діяльності Спільноти Марія — величезні.

— А як виглядає їхня формація?

— Молитва, молитва і ще раз молитва. І час від часу — конференція.

— А поза спільнотами формація можлива?

— Усе залежить від того, що запропонує парафія. Чи дасть вона формаційні пропозиції. Чи спроможна парафія перетворитися з комбінату релігійних послуг у спільноту? Багато що залежить від бачення настоятеля, священиків.

— Я знаю випадки, коли хтось, займаючись тільки міністрантами, надає їм прекрасну формацію.

— Звісно! Я бачив парафії, які пропонували людям, наприклад, lectio divina [молитовне читання Святого Письма]. У формації не може забракнути зустрічі з Богом через слово. Без входження у слово, читане у спільноті Церкви, немає й мови про якесь зростання.

— Ми часто намагаємося відкрити Америку. Вигадати щось новеньке, забуваючи про досвід тих, хто молився до нас.

— Ми вламуємось у прочинені двері. А маємо справжні перли. Наприклад, оази, які виховали до віри сотні тисяч людей. Чим же є оазова формація, якщо не катехуменатом?

Літня зустріч молоді в Кракові-2016 показала, що то рухи та спільноти сьогодні є місцем формації. До Польщі приїхала не «молодь з усього світу», а — скажімо це чесно — «молодь зі спільнот цілого світу». Це показує статистика. Небагато було паломників, які прибули самі по собі. Молодь їхала в рамках рухів, у яких вона на щодень відкриває красу християнства.

Ми живемо на повороті історії. Комунізм розпався, люди по вуха провалилися у споживацтво, але прокидаються сьогодні зі ствердженням, що це не заповнило в них пустку. Чи використаємо ми цей знак часу й чи дамо відповідь на їхню тугу?

За матеріалами: wiara.pl