Якось мій колега зі школи запитав: чи й сьогодні Католицька Церква використовує латину у богослужінні? Його питання було цілком зрозумілим, адже так досі пишеться у шкільних підручниках.
Але реальність Церкви після ІІ Ватиканського Собору зовсім інша й літургії відбуваються національними мовами. Проте це дало привід для роздумів: Чи латина вмерла для Католицької Церкви? І чи не варто повернутися до цієї офіційної мови Церкви у нашому літургійному житті? Ось декілька міркувань.
1. Збереження латини було вимогою ІІ Ватиканського Собору
У Конституції про Священну літургію вказано, що в латинських обрядах має зберігатися використання латинської мови (Sacrosanctum Concilium, 36), і лише там, де це може бути корисним, дати більше місця національним мовам: «перш за все у читаннях і настановленні, в деяких молитвах і піснях…» У реальності виявилося все навпаки. Національні мови повністю витіснили латину. Тому повернення до латини у богослужінні — це насправді не ностальгія за минулим чи прихований традиціоналізм, а виправлення історичної несправедливості та виконання волі Святого Духа, об’явленої у документах Собору.
2. «Мертва» мова допомагає бути покірними перед Богом
Хоча серіал «Молодий Папа» — досить суперечливий і деколи відверто провокативний, та все ж у ньому міститься певний глибокий теологічний зміст. І, можливо, найголовніше, що я почерпнув із нього, це те, що Церква — це тайна. Щоправда, нічого нового тут не сказано, адже ще отці ІІ Ватиканського Собору виразилися, що «Церква — це сакрамент (таїнство) спасіння». І латина, яка незрозуміла для пересічного вірного, виходить поза межі нашого спілкування, — насправді відкриває нам одну з головних істин віри. Бог — незбагненний. І хоч би як ми хотіли Його зрозуміти, описати чи пізнати, нам до кінця це ніколи не вдасться. Це перевищує межі наших можливостей, а тим більше межі ідей раціоналізму та матеріалізму. Насправді це Бог нам об’являється у вірі та дає нам пізнати правду про себе.
3. Латина це вираження Католицької Церкви
Не один раз я був свідком, як у парафіях виникали конфлікти на мовному ґрунті. Хоча запровадження національних мов мало на меті сприяти братерству та єдності католиків, насправді маємо протилежні наслідки. Бо представники кожного народу (нації, народності, мови) вважають, що саме їхня мова миліша Господу Богу, і нею мають молитися всі інші. В одній парафії вірні довго вважали, що це саме польська є «офіційною католицькою мовою» і запровадження української для них було ледь не зрадою віри. Але хіба Бог розуміє молитви лише польською? Як історик, мушу сказати, що до Собору таких проблем не поставало, адже в будь-якому місці Землі католик міг узяти участь у Месі (Тридентського обряду), де одним голосом молилися разом філіппінець і африканець, іспанець і німець. І це насправді давало відчуття приналежності до єдиної католицької, тобто вселенської, сім’ї.
4. Латина найкраще відображає дух літургії
Уже понад 50 років Церква тим і займається, що намагається перекласти богослужбові книги національними мовами. Десь виходить ліпше, десь гірше, але цей процес здається нескінченним. Адже мова має властивість видозмінюватися. Ті слова, які на сьогодні актуальні, завтра вже будуть застарілими й означатимуть зовсім інші поняття і речі. Пам’ятаю, коли в нас вийшов новий український Месал (як на мене, досить вдалий), Рим повідомив, що готується нове видання. Але це ще півбіди. Я спостерігав, як священики на літургії самотужки намагалися перекласти молитви українською чи польською, бо не було відповідних текстів. Перевага латини в тому, що слова там незмінні і мають те ж саме значення, що й 50, 100 чи 300 років тому. Це не тільки допомагає виражати дух літургії, але й сприяє уникненню теологічних помилок у перекладі. Бо, як говориться, «lex orandi — lex credendi» (закон молитви — закон віри). І якщо молися як протестант (використовуючи тези реформаторів чи інші єресі), то як же можеш бути католиком?
5. Кожна релігія повинна мати свою сакральну мову
Кожна Апостольська Церква — як, утім, і кожна релігія — має свою сакральну мову, що допомагає передавати трансцендентність Бога. Та існує ще одна вагома причина. У минулому життя християнина чітко поділялося на «sacrum» і «profanum». І межею (не єдиною) часто ставала латина, адже це була мова богослужіння і церковної документації. Тепер, з її усуненням, межі між буденним і священним стали виключно умовними — і на шкоду останньому. Літургію, особливо на Заході, важко відрізнити від розважального шоу, а церковну архітектуру — від супермаркету чи футуристичної будівлі. Вірні спочатку не відрізняють надприродного від буденного, а потім узагалі про нього забувають.
6. Це аж ніяк не загроза національним мовам і новим рухам
Помиляються ті, хто вважає, ніби латинська мова витіснить народні мови з богослужіння. Величезною помилкою було би усувати їх із літургійного життя й тим самим забувати про спадщину Собору. Є чимало сфер, де люди повинні розуміти значення слів. Наприклад, Слово Боже має бути зрозумілим, щоб бути живим і діяльним (Євр 4, 12). Вірні повинні знати, про що просять Бога у Молитві вірних. «Отче наш» має лунати рідною мовою, бо це розмова дітей із батьком. Так само серцю і розуму мають бути зрозумілими слова, що вимовляються устами у «Вірую». Але у префації, консекрації дарів, антифонах чи гимні «Слава во вишніх» було б доречніше повернутися до латини. Слова «Це є Тіло Моє …» і «це є Кров Моя…» насправді були б таємницею віри, як ми молимося далі. Тоді б відпала потреба шукати префації до святих на іноземних сайтах і переклади їх своєю мовою. Латина сприяла кращому та більш гідному літургії виконанню гімнів. Звісно, запровадження латини має відбуватися після розпізнання та за згодою вірних і після їх підготування. А ще з урахуванням харизм та особливостей життя спільнот. Наприклад, Неокатехуменальна літургія має свою унікальну харизму і стиль, що сприяє наверненню дітей. А Віднова у Святому Духові володіє незрозумілим для багатьох «даром мов», що надає молитві сакрального і таємничого значення. Адже свого часу існували домініканський, амвросіанський чи мозарабський чини Меси — і це нікому не заважало! А глаголична Меса взагалі проводилася старослов’янською мовою. І це ще до Собору.
7. Це сприятиме добру Церкви
Кожне рішення має мотивуватися добром Церкви, а справжня реформа полягає у поверненні до витоків. І думаю, що повернення до латини сприятиме утвердженню нашої ідентичності як не тільки римських католиків, але й вірних латинського обряду. Адже, як показує досвід, навіть у найбільш секуляризованих суспільствах зростають ті приходи та конфесії, які тримаються біблійного вчення та вірні своїм традиціям і звичаям. І може дуже скоро виявитися, що «мертва» мова становить живий скарб нашої Церкви.
фінансово.
Щиро дякуємо!
