Неділя блудного сина (УГКЦ)
Неділя блудного сина має дуже повчальне євангельське читання, а саме притчу про сина, якого звемо «блудним». Найперше значення такого означення стосується розпусного життя, яке той син проводив поза домом свого батька. Гріх розпусти звемо блудом.
Але інше значення слово «блудний» стосується гріха. Гріх, грецькою «гамартіа», означає щось, що не досягає мети. Коли ми грішимо, то насправді ми блукаємо, не маючи змоги досягнути мети життя — поєднання з Господом Богом. Не раз у нас траплялися ситуації, коли ми казали про блуд, який нас вчепився. Зазвичай ми так кажемо тоді, коли обираємо неправильний шлях, блукаємо в лісі чи хитросплетінні доріг на транспортних розв’язках. Найчастіше ми по кілька разів виходимо на те саме місце чи виїжджаємо на ту саму дорогу, не розуміючи, як таке може статися, якщо ми ніби робимо все правильно. Перемогти той блуд найпростіше, коли є змога спитатися в когось поради. Коли такої змоги немає, потрібно просто повернутися туди, звідки ми почали рух у неправильному напрямку. Якщо ми не можемо повернутися до цього місця, то просто обираємо протилежний шлях тому, яким рухалися досі, поки не вийдемо до якоїсь дороги, потічка чи річки. Йдучи вниз чи по течії, ми обов’язково вийдемо до людей.
Я не ставлю за мету дати лайфхак із виживання. Радше наведу певні аналогії до подолання «блуду» в духовному житті на прикладі притчі про блудного сина.
Рано чи пізно всі ми виходимо з дому, аби розпочати власну життєву подорож. Хтось чекає не дочекається такого моменту, щоб це зробити. Блудний син не просто хотів жити власним життям. Він хотів життя без участі у ньому його батька. Це — ключова проблема у його рішенні. Бо покинути отчий дім є чимось нормальним. Покинути Отця таким не є. Мати бажання створити свій дім, свою родину — це зріле і правильне рішення. Але розірвати стосунок із родиною, спалити за собою мости й відкинути Того, хто дарував нам життя межує з безумством. Початок блуду це переоцінка власних сил і можливостей. Самовпевненість, пиха, що частково є синонімами гордості, характеризують кожного, хто вирішує покинути Отчий Дім і вирушити в самостійну подорож, розтринькуючи життєві сили. Ілюзія свободи дуже п’янить людину, робить її нездатною сприймати дійсність і, як наслідок, людина починає блудити, блукати, грішити. Дехто може все життя перебувати в такій подорожі, ніколи не задумуючись над собою і своєю дорогою. Але в більшості, я переконаний, наставав момент, коли приходила думка: чи я йду правильною дорогою? Це дуже особливі моменти. Я б назвав їх «ключовими», бо вони містять у собі той ключик, що відчиняє двері зсередини. Двері, в які хтось постійно і дуже наполегливо стукає ззовні.
Чудово, якщо поруч є хтось, хто може скерувати людину в правильному напрямку. Це можуть бути дуже близькі нам люди: чоловік, дружина, діти, друзі. А ще це може бути незнайомий священик, катехит або просто глибоко віруюча людина. Щоправда, як у повсякденності бувають випадки, що нам можуть вказати неправильний напрямок, так і в духовному житті. Вовки в овечих шкурах під видом різних гуру, наставників, проповідників, духовних вчителів — тут і поруч, коли бачать такого неофіта на роздоріжжі. Буває так, що блуд тоді «чіпляється» з новою силою.
У випадку з блудним сином із притчі, йому було простіше. Він просто пригадав, як йому було добре в батька. В багатьох заблукалих людей немає такого досвіду. Тому дуже важливою є поруч присутність інших, що мають і переживають такий досвід. Християнство це дуже світла й радісна релігія! Якщо ми не покидали Отчого Дому, це має бути видно по нас ззовні. Усмішка і блиск в очах інколи можуть промовляти гучніше за слова та справи. Ніколи не можна забувати істину: сумний християнин — сумнівний християнин.
У стихирах Вечірні та Утрені у неділю Блудного сина багато співається про розтрату блудним сином усіх дарів, які йому були дані. Людей, які заблукали і перебувають у блуді, часто характеризує це тринькання часу, талантів, здібностей і життя взагалі. Нешанобливе ставлення до всього творіння, невдяка за матеріальна блага, здоров’я. Той, хто грішить тяжким гріхом, розтратив Божу благодать, позбувся спокою і щастя, замінивши його різними сурогатами. Грішне життя позбавляє людину бачення очевидних речей. У випадку блудного сина — він усвідомив свій стан лише тоді, коли побачив себе на одному рівні зі свиньми. Жалюгідний кінець блукання й витрачання, що разом творили ілюзію свободи. Справжня свобода не потребує доведення, бо вона є свободою від гріха, а не свавіллям. Коли ми чинимо, що хочемо, то просто ходимо по колу, дивуючись тому, що вийти самотужки з цього блуду неможливо. Отчі обійми це розірвання того кола й кінець блукання. В цих обіймах відновлюється синівство. В цьому перстні дається влада над своїм життям і правдива свобода. Кожне повернення додому, де на нас чекають, нагадує нам, хто ми, дарує радість і спокій. Усі спогади про блукання відходять на другий план. Бо на перший план виходить спілкування і споглядання. Вітаю, ви досягли мети!
фінансово.
Щиро дякуємо!
