За всю історію Тернополя такого ще не було. Прочани з усієї України приїжджають і годинами вистоюють у цілодобовій кілометровій черзі до Нерукотворного Образу Ісуса Христа. Понад 200 тисяч християн уже вшанували унікальну святиню з Ватикану.
З благословення Папи Франциска, а також архиєпископа Тернопільсько-Зборівського Василія Семенюка (УГКЦ), за підтримки засновника благодійного фонду «Твори добро» Ігоря Гуди нерукотворний образ перебуває на Тернопільщині. Сьогодні, 22 лютого, поклоніння Мандиліону завершується. Унікальна реліквія втретє за всю історію християнства залишила стіни Ватикану. 2015 року святиня перебувала у Львові, перед тим — у Франції.
Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук, який перебував із візитом на Тернопільщині, зазначив, що Нерукотворний Спас — це один з унікальних духовних скарбів, який відіграє важливу роль у житті християн.
«Це матеріальний свідок життя Ісуса Христа. Згідно з переданням — це хустина, яку сам Ісус Христос приклав до свого обличчя, відіслав царю едесському і тим самим його зцілив. Коли людина приходить із вірою і бачить цей Нерукотворний Образ, не намальований людиною, — вона може пережити зустріч із живим Богом», — наголосив Блаженніший.
Шлях святині до України розпочався 8-го лютого 2017 року. Саме тоді делегація у складі ректора Зарваницького марійного духовного центру, протоієрея Володимир Фірмана, вікарія Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ отця Романа Дутчака, засновника благодійного фонду «Твори Добро» Ігоря Гуди з дружиною Наталею, семінариста Української Папської Великої семінарії у Римі брата Романа Демуша була присутня у Ватикані на процедурі відправки ікони Нерукотворного Образу в Україну. З Ватикану святиню літаком привезли до Києва, а звідти — на Тернопільщину.
Чудотворний образ — Мандиліон з Едесси — привезли у Зарваницю 12 лютого. У Марійному духовному центрі святиня перебувала чотири дні.
Недільне Богослужіння 12 лютого з нагоди прибуття Нерукотворного Образу в Зарваниці очолили митрополит Тернопільсько-Зборівський, архиєпископ Василій Семенюк та єпископ Теодор. Літургія відбулась за участі заступника завідателя Папської сакристії, протоієрея Паоло Бенедіка. «Сталося справжнє чудо для України. Стався унікальний випадок, коли ікона вдруге прибуває в одну і ту ж країну за два роки. Це — чудо», — сказав отець Паоло.
Митрополит Василій Семенюк закликав усіх християн, молячись до чудотворного образу, просити в Господа миру для України.
Під час богослужіння архиєпископ подякував благодійникам, які посприяли прибуттю святині на Тернопільщину. Він символічно подарував їм ікону Зарваницької Божої Матері.
Засновник благодійного фонду «Твори добро» Ігор Гуда вважає, що цінність Нерукотворного Образу неможливо оцінити в матеріальному контексті, бо його духовне значення безмежно глибоке. Він склав подяку представникам духовенства за можливість долучитись до цієї святої справи.
У неділю 19 лютого в катедральному соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці чудотворному образу змогли вклонитися 120 тисяч чоловік. Заради такої можливості люди вистоювали в черзі понад 5 годин. До сьогодні, 22 лютого, коли термін перебування Мандиліону завершується, час очікування зріс навіть до 10‑12 годин, а черга стала воістину вражаючою.
Фото: Микола Василечко. 0352.ua
Перед відбуттям святині з України катедра була відчинена цілодобово, аби святині встигли поклонитися якомога більше вірних.
Чудотворна ікона викликала чимало обговорень у соцмережах. Одні тернополяни були в захваті від того, скільки люду іде припасти до святині; інші скептично оцінювали таку «раптову побожність» у широких мас. Своїм подивом і роздумами поділилася тернопільська журналістка Тоня Брик.
«Можна дивуватися, звідки раптом стільки християн, і думати, чи є там, наприклад, водій маршрутки, який вчора не впустив у салон бабцю, яка теж могла ж почекати на тролейбус. Можна захоплюватися силою віри. Можна розмірковувати, що якби взялись отак разом будувати громадянське суспільство, то не човгали би до храму по гірках брудного снігу. Можна засуджувати і слухати, що в черзі говорять не про божественне, а про сусідів, борщ і рахунки за комуналку. Але сьогодні ввечері нарешті видно було, як заходить сонце, і в сутінках цей ланцюжок людей рухався, ніби в танці якомусь. Прості рухи тіла — крок вперед, ще один, потім ще. Простий ритуальний танець. Можна захоплюватися, засуджувати або йти далі, думаючи, що я — не така або не такий. Але неможливо уникнути цього танцю. Люди втомлюються бути. Ми хочемо Бога. Якщо не в собі, то хоча б притулитися крізь скло», — гарно підмітила Тоня Брик.