Роздуми до Слова Божого на вівторок VIII звичайного тижня, рік І
Бо часом здається, що ми занадто сильно любимо чекати.
Не знаю, чи маєте теж таку проблему, але я особисто постійно чогось очікую – того «краще» у майбутньому, тих змін, що ось-ось мають настати. Можна цей процес чекання, який у кожного свій, перенести як на наше повсякденне життя з його турботами, так і на наше духовне – чекаємо, що може після енних реколекцій нарешті почнемо по-новому жити, що піст все перемінить тощо. Очікуємо дуже часто також майбутнього життя, як часу, коли нарешті не буде болю, сліз, нарешті все стане зрозумілим тощо. І це теж правильно. Царства Божого насправді варто чекати, проте, чи не проживаємо ми все наше життя у чеканні?
Якщо подивитися на сьогоднішнє Слово, то зачіпає одне речення – «не дістав би сторицею тепер, у цьому часі, посеред гоніння, – домів, братів, сестер, матерів, дітей і полів, – і в майбутньому віці життя вічне.» Якщо Ісус запевняє, що ми отримуємо сторицею вже тепер, то не маємо права у цьому сумніватися. Проте так часто одягаємось у смуток, бо щось довелося залишити, у чомусь ми втратили, щось пішло не так, як би нам планувалось, і ходимо з виразом страждання і мучеництва. І так ми звикаємо до цього стану, що часом не помічаємо, що він стає частиною нас самих. А Ісус говорить: «дістанете сторицею вже тепер». А може і дістали вже, та просто не помічаємо, або сприймаємо як належне. Бо настільки смуток і це звикання до стану чекання «кращого майбутнього» заповнює нас, що ми просто не помічаємо ні тих «домів-братів-сестер», яких Він нам послав.
Як виклик теж для нас, маємо сьогодні перше читання: «При всяких приносинах будь веселий обличчям, посвяту десятини вчиняй із радістю» та слово із псалму «Хто жертвує хвалу, той Мене прославляє». Це слово якось ідеально підходить на початок Великого Посту, який вже завтра розпочнеться. Бо, можливо, це буде час, коли варто залишити свій смуток і стан того перманентного чекання, і почати дякувати за те, що маємо, почати просити Бога, щоб відкрив наші очі, щоб ми навчилися бачити те, що навколо нас. Бо Він пообіцяв, що отримаємо сторицею вже тепер, а Він ніколи своїх слів не змінює.
А можливо і не варто чекати аж до завтра, коли почнеться офіційно піст. Почніть дякувати і озиратися довкола вже сьогодні!