У четвер, 2 березня 2017 р., у київському храмі Воздвиження Святого Хреста, яким опікуються отці‑кармеліти, відбулася великопісна зустріч для безхатченків.
Зустріч організував бр. Себастьян Янковський ОМІ за підтримки «Карітас‑Спес». Отець Петро Жарковський, Президент релігійної місії «Карітас‑Спес», відвідав зустріч і звернувся до зібраних із вітальним словом. Владика Радослав Змітровіч, єпископ‑помічник Кам’янець‑Подільської дієцезії та голова Комісії у справах душпастирства родин при Конференції єпископів РКЦ в Україні, також прибув, аби молитися разом із безхатченками та розділити з ними трапезу.
— Насправді всі ми — вбогі. Присутність серед людей, на чиїх обличчях убогість виписана особливо, стала для мене важливим особистим досвідом. Ми розпочинаємо Великий Піст, який також можемо назвати часом для убогих, — сказав єп. Радослав у коментарі для сайту CREDO. — Завдяки бр. Себастьяну, отцям‑кармелітам та благодійній місії «Карітас‑Спес» ця зустріч відбулася. Я особливо радію з приводу того, що це не разова акція, що бр. Себастьян та його волонтери постійно працюють з убогими, готуючи їжу для тіла, але й також для душі. Ми могли молитися разом та розділити трапезу.
Піклування про убогих — один із вчинків милосердя: важливо нагодувати, однак не менш важливо знайти час для того, щоб бути поруч та слухати. Радію, що мені вдалося це зробити. Я теж вкотре побачив красу Католицької Церкви, яка вчить шанувати те, що святе (ми, приміром, зберігаємо тишу у храмі, вшановуючи це місце). Але Церква вчить нас також вразливості на недолю іншої людини. Промовистим знаком для мене стало те, що деяким забракло місця за столом і вони споживали їжу просто у храмі.
Я звернувся до зібраних після молебню Хресної Дороги. Я просив Святого Духа, аби Він допоміг мені віднайти потрібні слова, одночасно усвідомлюючи, що слова відіграють насправді незначну роль за таких обставин. На мою думку, ці люди також особливо відчувають, що тобою керує, відчувають щирість і фальш.
Я хотів донести до них Добру Новину про Христа, який розуміє наше страждання. Згадав зокрема розмову двох друзів: «Чи ти мене любиш?» — запитує один із них. — «Аякже!» — пролунала відповідь. — «Тоді скажи, що завдає мені страждань — «Звідки мені знати?» — «Тоді як можеш говорити, що ти мене любиш?» Тільки перебуваючи з іншою людиною, ми можемо дізнатися про її страждання. Це непросто, однак саме така присутність показує мотиви наших вчинків. Для чого ми ділимося їжею? Чи лише для того, щоб будувати власне «его» або ж збирати добрі вчинки?
Фото: сторінка релігійної місії «Карітас‑Спес» у Фейсбуці
фінансово.
Щиро дякуємо!
