Не говоріть багато, не говоріть пустого

Роздуми над Словом Божим на вівторок І тижня Великого Посту

Навколо так багато непотрібних речей: набиваємо шафи одягом, шлунки — їжею, списки на день — справами, які насправді неважливі. «Чим більше, тим краще», — щось таке часом крутиться в нашій голові, створюючи примарну ілюзію захисту, достатку чи ще чогось там.

Переносимо цей принцип і на нашу молитву. Боячись тиші, ми заповнюємо цей час  спілкування з Богом методичним повторюванням молитви, часом навіть забуваючи, про що там йдеться.

«Того часу Ісус сказав своїм учням: Молячись, не говоріть багато, як ті язичники, бо думають, що завдяки своїй багатомовності будуть вислухані».

У нашому перекладі: «не говорити багато», — це, погодьтеся, виклик. Бо часом здається, що маємо або відзвітувати Богу, або принести список прохань на підпис. У кожного з нас може бути свій перелік зайвих непотрібних речей. «Бо ваш Отець знає, чого потребуєте, перш ніж ви попросите в Нього», — це як відповідь на будь-який наш гарячкуватий перелік потреб, які ми Йому представляємо. Ми повинні говорити Йому про наші проблеми-плани-мрії, проте чи не молимося ми лише заради цього? Чого ми шукаємо в молитві: Божої присутності чи виконання наших прохань?

У грецькому варіанті ця фраза звучить дещо по іншому: «не говоріть пустого». Це так, наче вести розмову лише для того, аби вести. Так, «ніби говориш із Богом про погоду» — молишся суто для того, щоби поставити галочку: ранок — done, вечір — done. Ми часто забуваємо, що молитва потрібна не Богу, а лише нам. Потрібна, щоб відчути тепло Батька, почути Його Слово.

Пустим буває те, що не наповнюєш. Можна говорити безліч слів, не вкладаючи в нихи жодної краплинки серця. А можна наповнити тишу, вклавши туди всього себе. Спробуймо принаймні одного вечора не говорити абсолютно нічого, а взявши одну цитату зі Святого Письма, просити Бога, аби показав наше життя в Його Слові. Аби Він говорив, а ми мовчали і слухали.

Тату, в цей час посту і надалі, вчи нас молитися.