Роздуми над Словом Божим на четвер ІІ тижня Адвенту
Є такі слова Господа Ісуса, які надто часто вживані, якими зловживають. До них належить речення «Царство Небесне здобувається силою, і ті, хто застосовує силу, здобувають його» (Мт 11, 12). Його використовують для виправдання насильства у наших умовах християнського життя. Тоді як їхнє значення вочевидь не таке.
Кожне слово Євангелія стає зрозумілим, коли його читати у контексті. А контекст цього висловлювання показує ясно, що то Йоан Хреститель є першовзірцем для тих, хто входить у Царство Боже силою.
Хреститель не попускав собі. Його суворість скеровувалася не проти інших, а проти своєї власної вигоди, своїх інтересів, проти всього того, що чинить людину заздрісною, схильною до комфорту, жадібною, що велить їй конкурувати з іншими. Тому він пішов у пустелю, в самотність. Поступився місцем іншим, і зокрема — Месії, який мав прийти після нього.
Суворість щодо себе, тобто зречення себе самого, перемінила Йоана Хрестителя та зміцнила його. Він був у пустелі як уособлення джерела, яке, як сказано у пророцтві Ісаї, робить «озером пустиню» (див. Іс 41, 18). Як Ілля він дбав не про свою славу, а тільки про славу Бога, тому був незламний. Таким він був і перед Іродом, і перед натовпами, які притягнув до себе тим, що не шукав свого і не займав нічийого місця.
Адвент у Католицькій Церкві не є часом строгої покути, але це не означає, що не варто у цей час спробувати наслідувати приклад Йоана Хрестителя щодо суворості до себе, тобто самозречення. Це може бути відмова від комфорту, зручного відсиджування перед комп’ютером або від своїх планів чи амбіцій. У будь-якому разі, це має бути те, що чинить нас вірогідними свідками Божого милосердя для світу. Таких знаків світ потребує саме сьогодні, коли на наших очах внутрішньо слабкі люди застосовують насильство щодо інших. І тільки зречення себе є розпізнавальним знаком, за яким ми можемо пізнати, хто з довколишніх гідний довіри.
фінансово.
Щиро дякуємо!
