«Бог кожного з нас кличе служити Йому та кожному дає хрест, який ми повинні нести. Дивлячись суто по‑людськи, нам важко збагнути, чому Господь дав отцю Павлу саме такий хрест. Наша віра допомагає це зрозуміти, адже Христос сказав: “Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною” (Мк 8, 34)», — сказав єпископ Леон Дубравський, ординарій Кам’янець‑Подільської дієцезії, сайту CREDO, ділячись спогадами про о. Павла Дідору, який учора відійшов до вічності після тривалої хвороби.
— Від самого початку його священицького служіння ми бачили, що це буде добрий пастир і ревний пресвітер: він добре знався на справах духовних; мав добрий контакт із людьми та умів знайти вихід із різних ситуацій. Отець Павло був дуже обдарованою людиною: Бог дав йому багато талантів.
Ми покладали на нього великі надії: о. Павло розпочав навчання у Венеції, був молодий та міг би працювати на славу Божу. Однак, Господь розпорядився, щоби він служив Церкві в нашій дієцезії своїм стражданням. Згадую, як сповідав колись одну стареньку монахиню в лікарні. Ця сестра теж хворіла на рак. «Я жертвую хворобу за вашу працю», — повторювала вона.
Ми б хотіли, щоб усі були здорові та щасливі, однак Господь веде нас до себе шляхом страждань. Часто ми не в змозі бачити стільки добра в стражданні, скільки бачить Він. Натомість хрест — це великий дар. Гадаю, хвороба о. Павла, ці муки, я б навіть сказав, — це велика таємниця, промовистий знак та урок для всіх нас. Я переконаний, що його страждання видадуть щедрі плоди для Церкви в нашій дієцезії. Господь дав такий хрест саме тій людині, яка могла його нести. Важливо, коли людина вміє жертвувати свої страждання за прикладом Господа, який віддав своє життя за нас: «Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає», — сказав Христос під час Тайної Вечері (пор. Йн 15, 13). Кожен священик повинен бути готовий віддати життя за свою паству. Думаю, о. Павло є сьогодні для нас прикладом: він, страждаючи, віддавав життя за своїх овець. «Я кладу моє життя, щоб знову його взяти. Ніхто його в мене не забирає, бо я сам кладу його від себе» (Йн 10, 18). Він зумів віддати життя тут, на землі, щоб отримати його у вічності. Гадаю, що о. Павло мав багато планів та ідей, я переконаний, що вони реалізовуватимуться саме завдяки його стражданням.
Маю велику надію, що своє чистилище о. Павло Дідора пройшов уже тут, на землі, і Господь обдарує Його щастям у вічності. Я переконаний, що наша дієцезія має ще одного заступника перед Богом. Вірю, що отець єпископ Ян [Ольшанський], о. Владислав Ванаґс, о. Андірй Мацьонґ, о. Петро Лічняровський, о. Павло допомагатимуть нам із Небес.
Хочу висловити велику вдячність та щирі співчуття батькові, матері та сестрам о. Павла; рідним і близьким, усім священникам, які відвідували його, звершували Пресвяту Євхаристію; всім, хто молився за отця Павла, духовно підтримуючи всю родину. Безперечно, його найближчі переживають сьогодні велике горе! Згадую похорон одного солдата, що загинув на Донбасі: пам’ятаю сльози матері, яка казала: «Господи, я готова лягти в цю труну, аби він лише жив…» Я проситиму заступництва Матінки Божої для батьків та усієї родини, аби вони змогли прийняти та знести ці страждання.
Нам слід вчитися приймати все з Божої руки — смерть також. ЇЇ не треба боятися, адже ми йдемо на зустріч із Господом Богом. «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять», — читаємо в Першому посланні до Корінтян (1 Кор 1, 9). «Я цілком певний, що нині, як і завжди, Христос буде звеличений у моїм тілі, чи то моїм життям, чи смертю. Для мене бо життя — Христос, а смерть — прибуток. Однак, як я живу в цім смертнім тілі, я можу ще корисно працювати; та що вибрати, не знаю. Тягне бо мене на обидва боки: хотілося б мені померти, щоб із Христом бути, бо так багато краще», — каже апостол Павло у посланні до Филип’ян. Віримо, що Господь воскресить нас до вічного життя, і ми колись радітимемо разом у Небі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
