У катехезі під час загальної аудієнції, коментуючи євангельський уривок про учнів з Емауса, які розпізнали воскреслого Ісуса, Лев XIV вказав на те, як смиренно проявляється воскресіння і як Христос відкривається саме у найважчі моменти життя.
«Якщо замислитись над євангельськими розповідями, то побачимо, що воскреслий Господь не робить жодних театральних жестів, щоб нав’язати себе вірі учнів», — зауважив Папа на початку катехизи з нагоди загальної аудієнції 8 жовтня 2025 року на площі св.Петра у Ватикані. Це були чергові роздуми про пасхальне таїнство в межах циклу «Ісус Христос — наша надія». Сьогодні Святіший Отець запропонував звернути увагу на один вражаючий аспект Христового Воскресіння: на його смирення, пише Vatican News.
Ісус «не являється, оточений ангельськими хорами, не робить театральних жестів, не виголошує урочистих промов, щоб відслонити таємниці всесвіту». Він «тактовно наближається, наче будь-який подорожній, наче голодний, що просить поділитися хлібом», як це розповідає Євангеліє від Луки.
«Марія Магдалина приймає Його за садівника. Учні з Емауса вважають Його чужинцем. Петро та інші рибалки думають, що Він — звичайний перехожий. Ми б очікували спецефектів, знаків могутності, приголомшливих доказів. Але Господь не шукає цього: Він надає перевагу мові близькості, нормальності, спільної трапези», — підкреслив Святіший Отець.
Наші тіла та історія — не оболонка для викидання
В цьому ми знаходимо цінне послання: Воскресіння — це не театральний поворот, а тиха переміна, яка наповнює сенсом наші людські вчинки.
«Воскреслий Ісус їсть шматок риби перед своїми учнями: це не другорядна деталь; це підтвердження того, що наше тіло, наша історія, наші стосунки не є оболонкою, призначеною для викидання. Вони призначені для повноти життя. Воскреснути означає не ефемерними духами стати, а вступити в глибшу єдність із Богом та ближніми, в перміненому любов’ю людстві». Наступник св.Петра зазначив, що в Христовому Воскресінні все може стати благодаттю — «також і найзвичайніші речі». Воскресіння не вириває життя з часу, а перемінює його сенс і «смак», бо кожен учинок, зроблений зі вдячністю та в сопричасті, «наближає Боже Царство».
Жар під попелом
Однак є перешкода, яка часто стає на заваді тому, щоб розпізнати присутність Христа у щоденності. Це «претензія на те, що радість повинна бути позбавленою ран». Учні з Емауса подорожують засмучені, бо сподівалися іншого фіналу від Месії. Й хоч вони чули, що гріб порожній, та неспроможні усміхнутися.
Однак Ісус терпеливо наближається і допомагає зрозуміти, що «біль не означає скасування обітниці, він — дорога, на якій Бог показав міру своєї любові». Коли ж вони сіли до столу й розділили хліб, їхні очі відкрилися. Учні збагнули, що їхні серця «палали» вже тоді, коли вони цього не помічали. Під попелом утоми й розчарування є жар, який треба лише роздмухати.
«Браття й сестри, Христове воскресіння вчить нас, що немає історії, настільки позначеної розчаруванням чи гріхом, щоб її не могла відвідати надія. Жодне падіння не є остаточним; жодна ніч не є вічною; жодна рана не приречена залишатися відкритою назавжди. Хоч би як ми почувалися віддаленими, загубленими чи негідними, — немає такої відстані, яка могла б загасити незламну силу Божої любові», — наголосив Лев XIV.
Дозволити зігріти наше серце
Ми іноді думаємо, що Господь приходить до нас лише в хвилини зосередження, духовної ревності. Натомість Воскреслий наближається якраз у найтемніших місцях: під час наших падінь, у наші розбиті стосунки, у щоденні труднощі. Він і сьогодні ступає поруч із нами нашими дорогами — як праці й виконання щоденних обов’язків, так і дорогами страждання й самотності, тактовно просячи дозволу зігріти наше серце.
«Він не нав’язується з галасом, не вимагає, щоб Його негайно впізнали. Він терпеливо чекає на мить, коли наші очі відкриються, щоб побачити Його дружнє обличчя, здатне перетворити розчарування на сповнене надії очікування, смуток — на вдячність, зневіру — на надію. Воскреслий бажає лише виявити свою присутність, стати нашим супутником у дорозі й запалити в нас упевненість, що Його життя сильніше за будь-яку смерть», — сказав Святіший Отець.
Папа заохотив молитися про благодать розпізнавати «скромну та стриману присутність» Христа Воскреслого, відкриваючи, що «кожен біль, якщо наповнений любов’ю, може стати місцем сопричастя».
«І тоді, — підсумував Лев XIV, — як учні з Еммауса, також і ми повернемося додому з серцем, яке палає від радості. Простої радості, яка не стирає рани, а просвітлює їх. Радості, яка народжується з упевненості, що Господь живий, іде з нами і щомиті дарує нам можливість почати все спочатку».
фінансово.
Щиро дякуємо!
