Залишимось ще трохи з постаттю Ісуса Навина, як того, кому вдалося увійти в Обіцяну Землю та ще вести за собою народ. Пам'ятаємо про його дружбу з Богом, з Яким він перебував постійно у тісних стосунках. Але був ще один факт, який теж забезпечив Ісусу Навину входження до Землі Обіцяної. Відкриймо книгу Чисел 13 розділ: читаємо про той момент, коли Бог посилає розвідати Ханаан-Землю, при чому посилаються князі із кожного коліна, найдостойніші з народу. Серед них був теж Ісус Навин.
Якщо маєте хвилину часу, придивіться до цього розділу трохи ближче. Голови синів Ізраїля прийшли в Ханаан-Землю, побачили мешканців тієї землі, взяли гроно винограду та й повернулися назад, проте вартує особливої уваги, як вони потім описують те, що побачили, своїм побратимам. Спочатку констатація факту: «Тільки ж народ, що в ній живе, сильний та й міста укріплені, вельми великі; бачили ми там і потомків Анака». Потім, після слів Калева, що вони все ж таки підуть і посядуть ту землю, бо стане сил, ці ж хоробрі воїни, найкращі з народу додають фарб своїм оповіддям: «Земля, що нею ми пройшли, щоб розвідати її, то така земля, яка пожирає своїх мешканців, а всі люди, що їх ми бачили там, великі на зріст.Бачили ми там і велетнів, синів Анака, з роду велетнів; і самим нам здавалось, наче ми та сарана, і такими, певно, й були ми в їхніх очах». Чи зустрічали ми трохи вище в цьому ж розділі, що земля пожирає людей, а там ходять самі велетні? Здається, ні!
Відкриваємо наступний розділ і тут маємо відповідь, чому Ісус Навин увійшов в Землю Обіцяну і чому взагалі народ блукав аж 40 років пустелею. Не просто так!
Як бачимо, на такі коментарі найкращих з синів Ізраїля, народ збунтувався, знову захотілось їм настановити собі вождя та повернутися в рабство до Єгипту. І як завжди буває в наших пустельників, вони починають на Бога нарікати. Проте Ісус Навин та Калев намагаються розвіяти їхні побоювання: «Коли Господь милостив нам, то він приведе нас у ту землю і дасть її нам: то бо земля, що справді тече молоком та медом.Тільки проти Господа не бунтуйтесь і не полохайтесь людей тієї країни, бо вони для нас, мов хліб. Захисту в них немає, а Господь з нами: не лякайтесь їх.» І тут дивує народ, який на ці, досить такі очевидні слова довіри до Бога, намагається двох мужів закаменувати. І зрозуміло, що Господь не може просто залишатися осторонь у цій перепалці:
«Тож скажи їм: Як живу я — слово Господнє, — зроблю з вами так, як ви наговорили в мої вуха. У пустелі цій поляжуть ваші трупи, усі ви, що були перелічені, усім вашим числом, від двадцятьох років і старше, ви, що нарікали на мене. — Ніхто з вас не ввійде в землю, в якій я, піднісши вгору мою руку, (поклявся) вас оселити, – крім Калева, сина Єфунне та Ісуса Навина. Дітей же ваших, що про них ви казали, мовляв, вони здобиччю стануть, — їх я введу туди, і вони спізнають землю, якою ви нехтували. Ви ж трупом ляжете в цій пустелі. Діти ваші блукатимуть сорок років пустелею, щоб спокутувати ваші беззаконня, поки не зогниють ваші трупи в пустині.»
Мабуть, сьогодні роздуми занадто довгі і занадто багато цитат із Біблії. Чому так? Не знаємо, чи матимете ви час відкрити окремо розділ і роздумати над ним ввечері, але цей момент розвідин Землі Ханаан здається надзвичайно важливим. Саме він став тим переломним етапом, який перекреслив старому поколінню шлях до входження в Землю Обіцяну.Спробуйте віднайти себе в цих двох розділах. Можна відкрити для себе безліч схожих життєвих ситуацій, проте, залишимось поки на двох моментах:
«Ми наче та сарана» — говоримо собі так само ледь не кожного дня. Повторюємо як псевдомантру, що нам не вистачить сил, ми — заслабкі на зміни, на оновлення, на те, що можна здобути Обіцяну Землю, як у духовному плані, так і просто в найменшій щоденній буденності. Применшуємо, концентруємось суто на тому, що нам щось не вдається, зміщуючи акценти і зариваючись у слабкощах, навіть не пробуємо того іншого варіанту. Чому ж так любимо топити самих себе? Спробуйте принаймні один день не боятися і не концентруватися на своїх вигаданих самими ж собою мінусах, а принаймні спробувати подивитися на себе Божими очима, а Він то точно не сприймає нас, як сарану. Не впадати у егоїзм та «я — центр Всесвіту», проте, і не займатися «самоїдством» Чи задумувались ви просто над тим, які сильні риси маєте, не додаючи до них таких звиклих «але»: «я – хоробрий/розумний/красивий/надійний, але…»
І другий момент, певне, найважливіший на все наше життя: Бог — Сильніший будь-яких наших слабкостей та життєвих ситуацій. Побачивши стільки див, досвідчивши такої Божої присутності, вкотре сумніваюсь і думаю, що Богу щось та й може бути не до снаги. Щоб довіряти безсумнівно, потрібно бути у постійних стосунках. Чи так є у житті кожного з нас? Без Бога все у нашому житті здається такими «велетнями», якщо подумати, то часом навіть саме життя сприймаю так, як щось занадто складне. Проте, все кардинально змінюється, якщо ми маємо той зв’язок з Богом, про який роздумували вчора.
Багато питань виникає після цих двох розділів конкретно до самого себе. Приділіть принаймні пару хвилин сьогодні ввечері, щоб над ними задуматись: як сприймаєш Бога, чи довіряєш Йому перед обличчям труднощів, як дивишся на самого себе?
Тату, з Яким здобуваємо Землю Обіцяну, нехай наші стосунки і довіра до Тебе принаймні на маленький крок кожного дня стають міцнішими.
фінансово.
Щиро дякуємо!
