Учительство і думка Бенедикта XVI — не закінчений розділ, який можна забути, а велике й актуальне багатство Церкви, — сказав KAI о. Федеріко Ломбарді SJ, директор римського фонду Йозефа Ратцінґера‑Бенедикта XVI, а раніше багаторічний директор прес‑служби Святого Престолу і один із найближчих співробітників цього папи.
16 квітня Бенедикт XVI відзначатиме своє 90‑річчя. У зв’язку з цим ми публікуємо інтерв’ю з о. Ломбарді.
— Вислужений папа скоро відзначить 90‑річчя з дня свого народження. Чим, на Вашу думку, Церква завдячує понтифікату Бенедикта XVI?
— Його понтифікат був зосереджений на темах віри в сучасному світі та віри християн в Ісуса Христа. Коротко можна сказати, що Бенедикт XVI відповідав на два питання: як не втратити присутність Бога в сучасному світі, а також особистих стосунків із Христом у Церкві. Це теми, які проходять через все життя Йозефа Ратцінґера, його роздуми і науковий шлях: від німецьких університетів, через ІІ Ватиканський Собор, роботу в Конгрегації віровчення і до папського служіння.
Великим внеском Бенедикта XVI у папське навчання в Рік віри була його трилогія про Ісуса Христа. Я розцінюю її як його головну богословсько‑духовну спадщину. Також як кінцевий пункт роздумів усього його життя, наукових досліджень і молитви. Це короткий підсумок його понтифікату — богословська спадщина папи, який передає Церкви своє захоплення духовною зустріччю з Христом.
Звісно, думка Йозефа Ратцінґера набагато ширша. Остання енцикліка, яку він закінчив, «Caritas in Veritate», — це важливий історичний документ у соціальному вченні Церкви. Документ, у якому тема любові є частиною великої теми сучасного світу, зокрема, економічних криз і кризи довкілля. Ці теми, підказані Бенедиктом XVI, підготували енцикліку «Laudato Si» та продовжені в ній Франциском.
— Спробуймо, може, зробити порівняння Бенедикта XVI і Франциска. Що вже напрацьовано, а що нового вносить наступник Бенедикта?
— Для мене як того, хто служив їм обом, очевидно, що це дві різні особистості з індивідуальним стилем. Бенедикт — це великий інтелектуал, богослов і людина культури, звісно, відкритий для пастирських питань. Проте його ідентичність — швидше, ідентичність мислителя з глибокою духовністю, а його спосіб вираження більш структурований, чіткий, глибокий і комплексний, ніж у Франциска.
Натомість Франциск може звернутися до конкретної людини, до членів громади Церкви дуже безпосереднім чином. Він ліквідує будь‑яку дистанцію; використовує дуже специфічну, лаконічну, міцну мову, хоча і з менш систематизованими формулюваннями. Так що це дуже різні стилі здійснення папського служіння. Але — що варто відзначити, — немає жодного протиріччя в питанні вчення. Також немає суперечності в заохоченні Церкви до місіонерської відкритості й проголошення Євангелія в сучасному світі та до служіння людству в його потребах і проблемах. Це їх об’єднує, так само, як і всіх сучасних пап, починаючи від ІІ Ватиканського Собору. Цим об’єднавчим елементом є зосередження Церкви на новій євангелізації, діалог із сучасним світом і бажання реагувати на нові «знаки часу».
Тому немає жодного конфлікту між Бенедиктом XVI і Франциском, попри те, що обидва вони по‑різному ставлять акценти, які, швидше, відповідають індивідуальності й харизмі, ніж відмінності в сприйнятті завдань і ролі Церкви. Бенедикт XVI має незвичайний надзвичайний дар поглиблення і синтезу духовної думки. Франциск же має дар конкретної зустрічі з людьми і дар передавати їм послання Божої любові — з великою ефективністю.
Важливо також відзначити, що Франциск приділяє увагу так званій периферії Церкви. Це здатність вказувати на проблеми світу з нового погляду, яка виникає з його особистого досвіду того, хто прийшов із Латинської Америки. Ця перспектива часто дає йому іншу точку зору. Завдяки цьому ми можемо побачити багатство і різноманітності поглядів у Церкві. Але по суті у вченні Франциска немає жодних відмінностей у порівнянні з його безпосередніми попередниками на троні св. Петра.
— Отже, повчання Франциска «Amoris laetitia» слід читати як продовження нинішнього вчення Церкви про сім’ю, а точніше — як кажуть деякі — як революцію в цьому навчанні?
— Безумовно, я бачу його як продовження учительства Церкви, а не розрив із ним. Саме так я сприймаю «Amoris laetitia». Я завжди підкреслюю те, що у Франциска — і це характерно для нього — пасторальний підхід, близький до людей. Тому він ставить акцент на супровід і розпізнанні загубленої людини, оскільки в сучасному світі замало тільки підтвердити доктрини і вчення абстрактним чином. Потрібно намагатися донести їх до людей і їхнього життя — через близькість Церкви та послання Христа життю конкретних людей. А для цього необхідно супроводжувати людину, яка переживає ситуацію життєвої загубленості та закрита для аргументів доктринального або дисциплінарного типу. Для того, щоби вона зрозуміла вимогливе вчення Церкви, потрібно піти з нею спільним шляхом.
Франциск підкреслює, що способи перекладу послання Христа і Його вимог на повсякденне життя людей мають бути конкретними і повинні посилатися на ситуації з реального життя, залишаючись у відповідності до універсальних істин, але не обмежуючись тільки їхнім підтвердженням.
— На Ваш погляд як священика, супровід і розпізнання, про які йдеться в повчанні «Amoris laetitia», мають більше сприяти розумінню вчення Церкви, ніж знайти «лазівку» для можливості приймати причастя людям, які перебувають у стані тяжкого гріха?
— Вчення Церкви має загальний характер, тоді як супровід і розпізнання — це спроба застосування цих принципів у конкретних ситуаціях, з якими ми стикаємося. Я розумію, що ця тема надзвичайно зобов’язує священиків. Крім того, Франциск дуже вимогливий. Я знаю, що це важко; врешті‑решт, я сам священик. Це потребує зусиль, співучасті, часу, увагу, слухання і діалогу. Ніхто не може сказати, що це проста справа, що існують готові відповіді.
Це зобов’язання стосується не тільки священиків, бо тема супроводу залучає всіх вихованців, педагогів, батьків щодо дітей, всіх стосунків, пов’язані з формуванням людини. Крім того, коли йдеться про супровід молоді в контексті майбутнього синоду, то це стосується не тільки священиків, а й сестер, і всіх вихователів. Це спільна відповідальність.
— Ви кажете про майбутній Синод єпископів про молодь. Тема підлітків також була важлива і для Бенедикта XVI, починаючи від Всесвітніх днів молоді в Кельні. Ким були молоді люди для нього?
— Коли Бенедикт XVI розпочав свій понтифікат, багато хто сумнівався, чи буде він продовжувати Всесвітні дні молоді, так тісно пов’язані з його попередником, Йоаном Павлом II. Проте він не тільки їх продовжив, але й не раз говорив, що ВДМ є для нього одним із найглибших досвідів життєздатності Церкви та її здатності дивитися вперед. Він переживав ці зустрічі з великою віддачею, відкритістю, навіть був здивований їхнім значенням і красою. Це було дуже зворушливо для мене.
Крім того, Бенедикт XVI мав власний стиль діалогу з молоддю, інший, ніж у Йоана Павла II і Франциска. Вони провокують молодих людей до реакції, ведучи з ними діалог. Бенедикт цього не робить. Він навчав їх так, як зазвичай: прямолінійно та прозоро. Це було видно під час чування на Всесвітніх днях молоді, коли Бенедикт не хотів, щоб його переривали оплесками. Молодь розуміла це, і хотіла його слухати, а потім бралася працювати над тим, що почула. Це був не так діалог, як пропозиція до роздумів, поглиблення і продовження. Я пам’ятаю, що мене вразила тиша, яка супроводжувала виступи. Я думав, що він будуть розмовляти між собою. А вони уважно і мовчки намагалися слідкувати за його словами.
Також під час ВДМ з Бенедиктом XVI до програми зустрічей увійшла адорація, яка відтоді стала важливим елементом чування. У Мадриді, відразу ж після страшної бурі, адорація справила велике враження на всіх.
— Як представник і директор «Зали святої печаті» Ви супроводжували Бенедикта XVI в ряді важливих подій. Які з них Ви вважаєте найкращими, а які — найважчими?
— Важко вибрати один найкращий момент, тому що їх було дуже багато. Але той, що зворушив мене найбільше, — це буря під час чування ВДМ в аеропорту «Cuatro Vientos» у Мадриді, яка зірвалася, коли папа хотів залишитися з молоддю. Страшний дощ. Папа мав лише парасольку, але хотів залишитися з молоддю до кінця. Потім, коли дощ закінчився, була прекрасна адорація разом із молодими людьми. Його спокій і рішуче бажання залишитися попри незручні умови — це для мене один із найчудовіших спогадів з його понтифікату.
Натомість дуже суттєвим і важливим для Бенедикта XVI була особиста участь у подіях, пов’язаних із сексуальним зловживанням серед духовенства. Це була позиція смирення й співстраждання з Церквою та співчуття до жертв, що супроводжувалося прагненням очистити Церкву і радикального викорінити це зло. Бенедикт переживав ці події з великим болем, смиренністю, близькістю до жертв під час зустрічей з ними. І водночас докладав зусиль для подолання цієї ситуації за допомогою нових стандартів і профілактики. Я намагався переживати це разом з ним, роблячи те, що належало до моїх обов’язків. Це, чесно кажучи, було для мене дуже глибоким досвідом участі в його понтифікаті.
— А момент відставки?
— Момент відставки був важливою і складною подією. Я переживав її у глибокій єдності з Папою Бенедиктом XVI. Однак виникло велике питання: чому? Чуючи подані ним мотиви відставки, я так, як і він. переживав цей час із великим почуттям відповідальності за Церкву, з вірою і довірою в те, що Бог нас постійно супроводжує. Я сприймав це не як труднощі чи негаразди, а як виклик, з довірою й надією на Бога.
— Сьогодні Ви, керуючи Фондом Йозефа Ратцінґера‑Бенедикта XVI, також знаходитеся поруч із вислуженим папою.
— Мета фонду, серед іншого, — поширювати навчання Бенедикта XVI. Ми переконані, що учительство і думка Ратцінгера — це не закінчений розділ, про який можна забути, а велике багатство Церкви. Адже він порушив найважливіші питання віри та культури нашого часу дуже серйозно і глибоко. Він не боявся говорити й про небезпеки для віри, людяності й культури для сучасного світу. До його вчення і думки завжди ставилися з великою повагою.
Навіть якщо стиль, у якому Франциск веде Церкву, і його душпастирська опіка мають свою специфіку, — це жодною мірою не суперечить навчанню Бенедикта XVI. У цьому сенсі діяльність фонду є інвестуванням у майбутнє.
Важлива частина зобов’язань фонду — це наукові стипендії. Ми раді, що ми можемо також заохочувати до наукових рефлексій над думками Бенедикта XVI, і вважаємо, що це буде корисно для майбутнього. Наприклад, у ході конференції, яку фонд організовує в Польщі після Великодня, ми хочемо поговорити про основи правової думки Бенедикта XVI. Сьогодні ми ризикуємо втратити найміцніший фундамент закону. Це тема, яку папа не раз порушував.
— А як виглядає повсякденне життя вислуженого папи? Як він відзначатиме свій 90‑річний ювілей?
— День його 90‑ліття припадає на Великдень, так що, я думаю, він разом з усією Церквою святкуватиме таємницю Воскресіння. Він не раз зазначав, що народився у Надвечір’я Пасхи, тому він переживає своє життя в перспективі таємниці Воскресіння. Я вважаю, що цьогорічний ювілей буде важливим для нього досвідом єднання з таємницею Христа і Його Воскресінням.
А на щодень — як і обіцяв — він провадить життя, зосереджене на молитві та роздумах. Хоча не бракує зустрічей і розмов, під час яких він завжди залишається собою: з лагідністю, глибиною і чудовою пам’яттю. Розмовляти з ним дуже приємно. Крім того, він відправляє Месу з людьми, які живуть із ним, готує для них недільні гомілії, відповідає на листи. Щовечора розмовляє зі своїм братом по телефону.
Бенедикт XVI — людина, здатна до глибокої радості від дуже простих речей, від дрібничок і вітання від людей, які бажають йому добра. Проте, джерелом його найбільшої радості, як на мене, досі є літургія, яку він дуже глибоко переживає.
Переклад CREDO за матеріалами: Дорота Абдельмула, Марцін Пшецішевський, eKAI
фінансово.
Щиро дякуємо!
