Роздуми 24 лютого 2026 року в межах великопісних реколекцій Папи та його найближчих співробітників зосереджені на спокусах та зусиллях протистояти їм — бо якщо «відвернемося від неправди, зможемо навернутися».
У пошуках Істини, якою є Христос, Церква покликана говорити його мовою, мовою Біблії та святих, повчає єпископ Варден. Його конференцію поширює Vatican News.
«Християнська претензія на істину стає переконливою, коли її велич проявляється в особистій формі, через любов, готову до самопожертви в святості, очищену від спокус компромісу». На цьому наголосив у пʼятій з черги медитації в межах духовних вправ Папи та Римської курії єпископ Ерік Варден. Медитація на тему «Сяйво істини» відбулась увечері 24 лютого в Паолінській каплиці.
Корисність спокуси
Проповідник послався на 90‑й Псалом і застереження св.Бернарда щодо спокус: «Ніхто не живе на землі без спокус; якщо хтось раптом їх уникнув, то нехай готується до наступної». Тому, підкреслив реколекціоніст, необхідно «підтримувати правильний баланс між вірою в Божу допомогу та недовірою до нашої слабкості, побоюючись спокус і приймаючи їх неминучість, і пам’ятаючи, що Бог допускає їх, бо вони корисні».
«Корисні в якому сенсі?» Відповідь стосується здатності до опору. «Наше прагнення до істини посилиться, як і наша довіра до неї. Віддалившись від неправди, яка нас ослаблює, ми зможемо навернутися, щоб утверджувати наших братів».
На цьому шляху, «протистоячи стрілам, що їх випускає Батько брехні», св.Бернард вказує на амбіції як «заперечення істини» та описує їх як «дуже підступну форму жадібності». Єпископ Варден додає, що він бачить у ній «витончене зло, таємну отруту, приховану чуму, майстра обману; матір лицемірства, родительку заздрості, джерело пороків; вона є іскрою, яка запалює злочини, заіржавлює чесноти, розтліває святість, засліплює серця. Вона перетворює ліки на хвороби».
Безумство амбіцій
Амбіція, за св.Бернардом, народжується з «відчуження розуму»; вона є «божевіллям, яке проявляється, коли забувають про істину». Для єпископа Вардена, монаха-траппіста, це ще не все, оскільки амбіція, як «форма ментального дисбалансу», робить смішним будь-який її прояв і, підкреслює він, трапляється насамперед «у людей, які за покликанням присвячені служінню іншим».
«Недарма образ амбітного священника наповнює літературу і кіно як комічний, але не дуже смішний мотив», — вказав реколекціоніст. Істину в її найчистішому вигляді, далеку від будь-якої форми амбіцій, можна знайти, відвернувши погляд від себе і звертаючи його до Христа.
«Що таке істина?» Це питання, підкреслює єпископ Тронхейма, люди ставлять «щиро — і часто з доброю волею, незважаючи на плутанину, страх і поспіх, у яких вони живуть». Відповідати потрібно, не «витрачаючи енергію на банальні спокуси, що складаються зі страху, марнославства та амбіцій».
«Наші найкращі ресурси потрібні для підтримки суттєвої та необхідної Істини, яка визволяє від будь-яких замінників — більш або менш яскравих, більш або менш шкідливих». Необхідна істина у складному світі — «пояснювати світ у світлі Христа».
Мова святості
Однак реколекціоніст застерігає від спокуси «йти в ногу з модою світу».
«Церква — це тіло, яке рухається повільно: вона ризикує вбратися не за сезоном і висловлюватися сленгом вчорашнього дня». Шлях, яким н6алежить іти, — це добре говорити «своєю мовою», тобто «мовою Біблії та літургії, своїх отців і матерів, поетів і святих, які народжуються й сьогодні». Тоді Церква «буде оригінальною і свіжою, і зможе сьогодні, як і в минулому, спрямовувати культуру».
«Загальне покликання до святості, тобто покликання втілювати істину, — підсумував єпископ Варден, — було, мабуть, найгучнішою нотою Другого Ватиканського Собору».
фінансово.
Щиро дякуємо!
