Апостольський Нунцій архиєпископ Клаудіо Ґуджеротті відвідав Вінницю 8-9 квітня 2017 р.

Представник Папи освятив місійний хрест перед храмом Матері Божої Ангельської та взяв участь у процесії вулицями міста з нагоди Вербної неділі.

Також ватиканський дипломат відповів на запитання журналістів під час прес-конференції, яка відбулася 8 квітня:

— Чи є у вас традиція урочистих процесій у Вербну неділю?

— Якщо ви говорите про Італію — в нас така традиція є. Але порівняно з тим, що було в минулому, помітно знизилася кількість учасників. У роки мого дитинства це була подія, яка приводила в рух усе місто. Тепер у таких процесіях беруть участь тільки практикуючі віруючі. Втім, останнім часом люди знову повертаються до цієї традиції. Вони стомились від порожнечі цього світу…

Територія, непідконтрольна українському урядові, — це теж Україна

— Ваше Високопреосвященство, як би Ви підсумували свої півтора року праці в Україні? Адже Ви прибули до нас у дуже непростий час. Ви не раз бували у так званій «сірій зоні». Із ким найнадійніше працювати на цих територіях? Що показує війна, на кого реально можна покладатися? І як вдається здійснити розподіл коштів у рамках акції «Папа для України»?

— Ці півтора року минули дуже швидко. І це для мене був непростий час. Знаєте, що найскладніше в роботі Нунція? — це нікого не образити. Бо хоч би що ти сказав, знайдеться хтось, кому це не подобається. І передусім мовчання. Тиша нікому не подобається. Найскладніша річ, скажу вам як представникам медіа, це інтерпретувати те, що люди відчувають, а не те, що хтось хотів би, щоб вони відчували. Це найбільш делікатна проблема, тому що коли країна стоїть перед великими труднощами, згода має фундаментальне значення.

Перемога тих, хто не любить Україну, полягає в її розділенні. І для її досягнення вони мають потужні засоби. І найважливіший засіб — не зброя, а пропаганда. Вона торкається глибини людської свідомості й намагається вивести на перший план найбільш приховані почуття людини.  Для мене це найбільш складно, і з цим мені не довелося стикатися раніше. Хоча я був у Грузії під час війни з Росією, але там громадська думка була одностайна. В Україні вона поділена. На Сході України я відвідував як підконтрольні українському урядові території, так і непідконтрольні. Але територія, непідконтрольна українському урядові, — це теж Україна. І нам не можна про це забувати. Складно зрозуміти, чому людей, які відчувають свою близькість, почуваються друзями, — чому вважають, що вони проти України? Так, є ті, хто не люблять Україну, але більшість населення нічого не має проти своєї країни. Вони мають інші думки, але це не значить, що вони проти. І дуже важливо, щоб це почуття розділення не нарощувалося штучно і не перетворилось у нав’язливу ідею — для тих, хто проти України, це був би подарунок на срібній тарелі.

Мета акції «Папа для України» саме і полягала в тому, щоб підкреслити, що людина залишається людиною, незалежно з якого боку вона знаходиться.

Це, звісно, не означає, що немає винних і тих, хто страждає. Але до справедливості треба підходити критично: не всі в усьому винні. Адже ніхто не винен у тому, що він народився в тій місцевості, а не в іншій. Народження — не провина. Провина передбачає вибір, а народження не дає вибору.

Відповідаючи на запитання про враження від поїздки на Схід, Апостольський нунцій назвав їх тяжкими:

— Люди страждають як з одного, так і з другого боку. Для мене наочним символом цих страждань стали підірвані мости. Адже якщо мости зруйновані, то це значить, що немає можливості спілкування. Щоби потрапити до Луганська, мені довелося зробити коло через Донецьк, бо на іншій дорозі всі мости зруйновані. Правда, була ще можливість їхати через територію Росії, а це багато значить… Видно, що нерви у людей вже на межі, вони вже перевтомлені тим, що відбувається. А особливо — діти. І це з обох сторін. Я не знаю, що з ними буде і як вони поводитимутся, коли стануть дорослими. Але наскільки мене вражають їхні страждання, настільки мене лякає їхнє майбутнє.

Скільки це ще протриває — сказати не можу. Але можу сказати, що це не залежить від людей, яких я зустрічав.

Хтось вклав собі в голову, що Папа і Московський патріарх — друзі, які щовечора грають у карти

— Раніше Папа багато говорив про Україну, тепер більше — про Ірак і Сирію. Чи не вважаєте, що Папа забув про Україну? І чи буде згадано про Україну в посланні «Urbi et orbi»?

— Про те, чи буде згадано, — не знаю. Те, що Папа зараз менше говорить, — це певний вибір, запропонований йому співробітниками з Римської курії. Але мова Папи — це не тільки слова. Мова Папи — це акція, про яку згадано. Мова Папи — це те, що він послав мене в Авдіївку. Мова Папи — це те, що він переказав через мене 200 тис. євро, щоби надати допомогу постраждалим дітям. Все інше — дуже делікатні речі у зв’язку з проблемами, що про них я говорив на початку. І якщо хтось вклав собі в голову, що Папа і Московський патріарх — друзі, які щовечора грають у карти… Будь-яке слово, що його промовляє Папа, трактується як захист проти того, що він говорить чи робить. Він і так говорить, що він — з Україною. Якщо говорить менше — значить, тепер не час говорити. Але можу вас запевнити: у всесвітніх міжурядових організаціях, де представлений Апостольський Престол, його голос на підтримку України лунає дуже міцно. І тут позиція Святого Престолу ґрунтується на одному принципові: територіальна цілісність і недоторканість кордонів. Наша дипломатія має свої особливості, хоча вона більш відповідальна, оскільки її горизонти охоплюють не тільки земне життя, а й вічність, а з вічністю жартувати не можна. Сприяти маленьким контактам, маленьким діалогам, маленьким гуманітарним акціям, які творять великий мир. Ми — дипломатія «малих кроків».

— Як Ви вважаєте, який особистий внесок у досягнення миру в Україні може зробити кожен католик і взагалі кожна людина доброї волі?

— Дякую за це запитання. Потрібно, щоби люди зустрічалися як люди, як особи, а не дивилися на місце народження, походження і так далі. В Україні ця проблема є. Бо якщо ми будемо дивитись так: той «білий», а той — «чорний», в того тече така кров, а в того — така, тоді буде вина не урядів, не державних керівників, а людей, тому що в них таке походження, така кров. А кров не є виною — хіба що тільки коли проливається кров іншого. А якщо вважати, що коли вони не такі, то їх не треба приймати як людей, або краще щоб їх узагалі не було — історія знає, до яких жахливих трагедій це призводило. Отже, повторюю: важливо приймати іншого як особу — що, звісно, не означає погоджуватися з усім, що він говорить. А найважливіше для християнина — це завжди питати: що в такій ситуації зробив би Ісус Христос. Не якась відома історична постать, не якийсь герой, а Ісус Христос. І це даватиме відвагу вийти з полону стереотипів. Знаєте, я деякий час тому познайомився з молодіжною групою, що виросла з однієї християнської спільноти і зараз налічує близько півтори тисячі чоловік. Вони їздять на Схід, аби допомагати людям відбудовувати зруйновані житла, опікуватися дітьми тощо. І роблять це задарма, жертвуючи своїми канікулами і відпустками. Це — приклад справжнього християнства.

Папа хоче вибрати єпископів, які б допомагали розвиткові України

— Коли Римо-Католицькій Церкві в Україні чекати на серйозні зміни? Зокрема, на нові призначення, створення нових дієцезій?

— Мене турбують не так інституціональні зміни в Римо-Католицькій Церкві в Україні, як ментальні. Нові призначення будуть, необхідність їх уже назріла, а коли — це залежить від Святішого Отця. І це теж певний знак для Церкви в Україні. Папа хоче вибрати тих єпископів, які були би певним посланням… Треба бачити, кого вибирати, чого ця людина прагне. Це особливо важливо тепер, серед тих труднощів, які переживає Україна. Краще довше подумати і вибрати тих єпископів, які б допомагали розвиткові країни, ніж помилитися.

Щоб не настала осінь в Україні

— Які побажання українському народу Ви хотіли б висловити напередодні Великодня?
— Час Великодня в цій частині світу — чудесне свято природи. Ви маєте чудесний подарунок від Бога: це ваша найпрекрасніша земля від моря до гір, неймовірне розмаїття природи. Зараз вона розквітає, і війна не може цьому перешкодити. Для нас ці квіти — символ Воскресіння Христа. Немає смерті, яка не знає воскресіння. І в цьому полягає наша відповідальність. Усвідомлення того, що кожний наш учинок має присмак Вічності, покладає на нас величезну відповідальність.

Тому напередодні Пасхи я бажаю Україні, щоб вона насолоджувалася квітами, які вирощує її прекрасна земля, і якомога сильніше почувалася відповідальною — щоб осінь не настала надто рано.

Після прес-конференції архиєпископ Клаудіо Ґуджеротті відвідав міжнародну місійну семінарію «Redemptoris Mater». Увечері того ж дня Його Високопреосвященство побував на концерті в стінах храму Матері Божої Ангельської, де лауреат міжнародних конкурсів Наталя Лановенко, народна артистка України Ірина Швець та заслужений діяч мистецтв України Георгій Курков виконали твор Джованні Перголезі «Stabat Mater».

Фото: Юлія Завадська