Треба сказати ясно: духи існують, і це — істина віри.
Є духи добрі (тобто ангели, вірні Богу) і духи збунтовані (тобто теж ангели, але з іншого табору). Святе Письмо говорить про це цілком чітко. Також воно каже: «духів випробовуйте» (1Йн 4,1) — закликаючи до мудрого розпізнавання, звідки саме нас «осяяло».
Однак у поточній мові словом «дух» найчастіше називають появу на землі душ померлих людей (пор. Мк 6,49; Лк 24,37) — явище таємниче і складне для пояснення.
Заблукалі душі
Людина — це єдність душі й тіла. Стан смерті в цю онтологічну єдність вводить розрив, який триватиме аж до поновного з’єднання душі з тілом — а воно настане під час воскресіння на Останній суд. Ця ефірна, невловна, нематеріальна субстанція, що залишається після нас по смерті і яку ми називаємо душею, іде на зустріч зі своїм Творцем, після чого їй визначається місце (воно ж стан) перебування.
У католицькій есхатології ми говоримо про два «місця постійної прописки» для душ померлих — Небо (рай) і Пекло, а також одне місце «тимчасового перебування» — Чистилище. Це такий собі присінок Неба, «прийомна», де треба діждати своєї черги на вступ до Найвищого, або ж «первинна обробка» для тих, хто прийшов із вулиці, щоб їх можна було впустити всередину. Не входять у брудних шатах на царський бенкет (пор. Мт 22,12).
Однак дехто ще вважає, що є «заблукалі душі» — ті, хто застряг у земному бутті, тобто має статус «безпритульного», не діставши «прописки» ні в Небі, ні в Пеклі.
Згідно з Майклом Брауном (автором книжки «Духи довкола нас»), така доля може випасти духові, повністю дезорієнтованому поворотом справ. Наприклад, душа людини, яка не вірить у безсмертя, або ж душа жертви насильства може не усвідомлювати факту своєї смерті, опинившись у патовій ситуації «зависання» між втратою фізичної оболонки — і тим, що процес мислення продовжується. Ті, хто бачив «Шосте чуття», знають, про що йдеться. Дехто навіть силкується узгодити це з католицьким ученням, стверджуючи, що такі душі відбувають щось типу психотерапії, а зволікання може бути плодом милосердя Бога, який дарує душі додатковий час зорієнтуватися в своїй ситуації, пройти очищення, і вже потім податися до місця свого призначення.
Наступні причини затримки духа в земному бутті — хвороблива ворожість; прагнення виправити кривди; травматичні пережиття; прив’язаність до матеріального або ж неможливість розстатися з людьми, які залишаються жити й інколи «шантажують» померлих своїм розпачем. Окрім того, душі нібито можуть блукати по землі, боячись зробити крок у новий, незнаний вимір. Споконвіків існують розповіді про місця, в яких страшно. Також заблукалі душі відповідали би за явище під назвою полтергейст.
Церква не підтверджує існування таких заблукалих або загублених душ; однак ми також ніде не знайдемо чітко висловленої думки, що їх існування суперечить католицькій доктрині.
Сфотографувати духа
Прихильники погляду про духів, які снують поміж людьми живими, наводять різноманітні матеріальні «докази» на підтвердження своєї правоти. Під кінець ХІХ століття жив собі Вільям Г. Мамлер. Він був аж таким геніальним фотографом, що нібито був здатний увічнювати також і духів, які супроводжують фотографованих людей. Найвідомішим є фото дружини колишнього президента, Мері Тодд Лінкольн, із духом її чоловіка Авраама, який стоїть позаду дружини, поклавши руки їй на плечі. Ну що сказати, крім досить відомого «в епоху цифрового фото знімок уже не є доказом».
Звісно, в часи Мамлера нікому й не снилося щось таке, як існування пікселів; але від самого початку, щойно з’явилась можливість робити фото, — з’явилася також спокуса фальшувань, і фотознімки теж не завжди були доказом. Варто згадати хоч би справу фотографій душ із крильцями, в істинність яких вірив сам сер Артур Конан Дойл (хоча вигаданий ним Шерлок Голмс керувався логікою і раціональним мисленням, його творець був живим запереченням цих рис). Ідея, що прийшла містеру Мамлеру, пізніше надихнула інших проноз, і донині існує ціла галузь доходів під назвою «спіритичне фотографування». Постійно з’являються нові сенсаційні фото духів. У серіалі «Надприродне» найпростішим способом побачити духа є використання відеокамери. Можна подумати, що духи просто прагнуть потрапити на зйомку, летять як метелики на світло…
Музей душ у Чистилищі
Також і в історії Католицької Церкви можна знайти курйозний фольклор рівня «фотографій духів». У невеликому музеї храму Sacro Cuore del Suffragio в Римі зібрано дивні предмети, що мають видимі сліди, нібито залишені душами, які страждають у Чистилищі. Переважно це відбитки долонь і пальців, випалені у книжках і шматках тканини. Щодо цього можна мати різні почуття… В Любліні є дошка столу з Коронного суду, на якій нібито відбилась долоня диявола, що прийшов до суду особисто — підтвердити невинність обвинуваченої жінки. Так каже міська легенда. Чи варто в неї вірити? — сказати не можу.
Один з експонатів Музею Чистилища, Рим
Мода на викликання духів
Церква не заперечує можливості контакту зі світом померлих. Але це не заохота експериментувати. Спіритизм — це вірування і практики, збудовані на припущенні, що існують особливо обдаровані особи, звані медіумами (посередниками), які здатні контактувати з душами померлих і переказувати від них якісь повчання, поради, вказівки, тобто — іншими словами — можуть надавати інформацію з того світу. У вікторіанські часи викликання духів було дуже модною салонною розвагою.
Мода охопила вищий світ після 1848 року, коли дві дівчинки — Маргатер і Кейт Фокс із маленького містечка Гайдесвіля у США сказали батькам, що за допомогою серії послідовних стуків розмовляють із невидимим духом, що представився їм як «містер Сплітфут» («пан Копитко», можна би сказати). Потім вони дізналися, що це дух комівояжера Чарльза Розма, на якого напали в цьому домі і вбили його. Новина про спіритичні здібності дівчаток облетіла весь світ, і одразу почали з’являтися все нові й нові «контактери» з потойбіччям.
На 1851 рік у Нью-Йорку вже трудилися понад 100 медіумів, а в 1860-1870 роках у самій тільки Великій Британії їх було понад… 100 тисяч. Про масштаби його явища свідчить факт, що на спіритичні сеанси ходили, зокрема, королева Вікторія, Марія Склодовська-Кюрі, Марк Твен і згаданий Артур Конан Дойл, а Томас Едісон (той самий винахідник лампочки) навіть пробував сконструювати телефон для розмов із духами.
Історія спіритичних практик показує, що люди, які називали себе медіумами, часто були шарлатанами і вдавалися до різних хитрощів. Вони використовували маски, які символізували матеріалізованих духів, набирали до рота гази чи використовували муслін, щоб глядачі побачити «ектоплазму» — це слово означало матеріал, з якого нібито «складаються» духи і який під час спіритичних сеансів деякі медіуми нібито «виділяють» через різні отвори свого тіла; ставили спеціальні лампи, дзеркала, мали мотузки або дроти, прив’язані до столів і стільців, за допомогою яких підробляли процес психокінезу, примушуючи столики підскакувати і предмети — пересуватися.
Спіритичний сеант в Англії у 1872 році. Джерело: Вікіпедія
Біблія забороняє!
Згідно з ученням Церкви, всі практики викликання духів померлих є абсолютно неприпустимими. Про це нагадує і Другий Ватиканський Собор, доктринальна комісія якого заборонила «провокування за допомогою людських засобів відчутного контакту з духами або душами померлих людей заради отримання від них інформації». Катехизм Католицької Церкви виразно забороняє ворожбитство і чаклунство, разом із забобонами, ідолопоклонством, іншими формами безбожництва, в розділі про Першу заповідь (див. ККЦ 2116-2117).
Святе Письмо стверджує, що ті, хто викликає духи померлих, огидні для Бога (Втор 18, 10‑12) і мають бути покарані смертю (Втор 20,27).
Біблія описує тільки один випадок викликання духа. Цар Саул, за посередництвом медіума (це могла бути жінка з Ен-Дора), сконтактувався зі своїм давнім наставником — пророком Самуїлом. За життя Самуїл був холериком, і в цій ситуації, вирваний із Шеолу, відреагував на Саула досить різко, з очевидним роздратуванням запитуючи «Чого не даєш мені спокою і кличеш мене?» Саул почав багатослівно пояснювати, що філістимляни хочуть битися, а Бог якось не дуже себе проявляє в цій ситуації, нема вказівок, ані снів чи слів пророків, ну то він собі подумав, чи не звернутись йому до духа (1Сам 28, 13‑15). Але гіршого він вигадати просто не міг. Звертання до медіума стало тим «останнім цвяхом у труну». Самуїл вилаяв царя, назвавши його дурнем, який не пам’ятає, що Бог заборонив таке робити. Програна битва з філістимлянами, смерть Саула і його синів, перехід царської влади до Давида пояснено зокрема як кару за невірність Саула Богові, проявом якої було також і те, що «питав у чарівниці поради та за те, що не питав її у Господа» (1Хр 10, 13‑14).
Так Біблія представляє справу ворожки з Ен-Дора; але невідомо, чи вона справді викликала дух Самуїла. Якщо так — це би означало, що викликання духів є можливим. Тому дехто вважає, що Бог використав забобонну віру Саула і винятково дозволив з’явитися духові Самуїла, щоб він засудив учинок царя. Інші вважають, що насправді то був демон, який прийняв вигляд померлого пророка.
Злий дух, що вдає душу покійного
Спіритичні практики Церква вважає небезпечними саме через можливу дію злого духа, який може видавати себе за померлих. Медіуми не завжди дурять людей. Безсумнівно є ті, хто вірить, що з ними контактують духовні створіння і вони насправді чують їхні голоси. Питання тільки в тому, що то за істоти. Шукання контакту з померлими може закінчитися вкрай прикрими наслідками…
Коли я ще навчався в ліцеї, на екрани вийшов фільм «Ghost» («Привид»). Загалом, кіно приємне і зворушливе; але я хотів уточнити одне питання.
Вупі Ґолдберґ, яка там грає медіума, дозволяє духові померлої людини оселитися в своєму тілі і завдяки цьому дає духові можливість порозмовляти з коханою. Тобто, згідно з цим фільмом, медіум у трансі фактично доходить до тимчасової одержимості. Ми ж натомість знаємо, що винуватцями одержимості є демони, а не заблукалі душі. Може, цей фільм із Патриком Свейзі мимоволі показав правду про джерело знань у деяких медіумів.
Тільки з дозволу Бога
Церква ніколи не заперечувала того, що духи померлих інколи справді об’являються живим. Це, зрештою, досвід багатьох святих — наприклад, Падре Піо чи Сестри Фаустини. Однак, на думку св.Томи Аквінського, такі появи можливі виключно завдяки особливому дозволові Бога.
Немає ніякої «самоволки», в якій душі мандрують світом і шукають медіумів, через яких щось скажуть, або прибувають із потойбіччя на заклик тих, хто тримає руку над тарілкою на круглому столику.
Душі померлих можуть приходити у світ живих, просячи про молитву (як це роблять душі в Чистилищі), — але також для того, щоб застерегти нас від небезпек, ба навіть рятувати нам життя.
Читайте також:
Душі в чистилищі більше знають про нас і про те, що діється, аніж нам здається
Вочевидь людська душа є буттям нематеріальним; а отже, якщо вона показується видимим чином, то ми маємо справу з якимось гаданим тілом, що стає доступне людським органам чуття внаслідок впливу духовної істоти на уяву людини. Йдеться про те, що душа немовби створює «образ» себе самої.
Можуть являтися душі, які вже тішаться повнотою радості (в Небі) або ті, що тимчасово перебувають у Чистилищі; у крайніх випадках — навіть засуджені.
Святий Тома з Аквіну писав: «Можна прийняти, що інколи також засуджені дістають дозвіл об’явитися живим, щоб їх повчити або пострашити, або щоб просити про заступництво для душ, які перебувають у чистилищі. Однак є певна відмінність між святими і засудженими, бо перші можуть об’явитися коли хочуть, натомість другі — ні. Бо ті, що святі, вже за земного життя отримували як благодать харизматичний дар чинення чудес».
Якщо духи померлих можуть являтися виключно за дозволом Бога — то немає причин їх боятися, бо ж «усякий дух Господа славить», як казали наші отці.
Переклад CREDO за: Роман Зайонц, Stacja7
фінансово.
Щиро дякуємо!
