Повний текст проповіді Апостольського Нунція в Україні архиєпископа Клаудіо Ґуджеротті під час Великодньої Святої Меси 16 квітня 2017 року.
Христос Воскрес!
Дорогі брати і сестри! Нарешті маємо гарний, дивовижно сонячний день, він відгукується луною тієї події, яка відбулася, — Христос воскрес! І ми, зібрані у цьому храмі, щасливі бачити багатьох людей, хочемо думати, що навіть ці мури, ці стіни мають почуття. Вони щасливі, коли бачать, що в них є життя. Ми, зібрані тут, чули у Слові Божому те, що нас запевняє: Він воскрес і Його немає в гробі. Це щасливе і радісне проголошення розлітається Україною, по всіх вулицях та містах, навіть і по тих, де продовжують відбуватися бойові дії, і приносять миті надії та очікування. Так, дорогі брати та сестри, бо якщо Він воскрес, також воскресли і ми!
Безперечно, ми воскреснемо останнього дня. Саме тому латиною у тих місцях, де складалися тіла в очікуванні воскресіння, зазначалося слово, яке описувало ці місця, — цвинтар, латиною coemeterium, тобто місце, у якому люди сплять; але зовсім не місце, у якому люди покликані остаточно розчинитися у землі. Вони очікують на той голос, який покличе їх у товаристві Ісуса насолоджуватися вічністю. Але також є і щоденне життя, яке нам подароване, перемога над тими щоденними труднощами. Бачимо, як і ця весна, вона буяє, розцвітає, як перемога над зимою. Також і в наших серцях немає тієї вічної зими. Також і там є маленька брунька, яка приносить весну. І тією брунькою є Христос, який розцвіте, розбуяє життям і принесе перемогу над смертю.
Безперечно, порожній гроб сам по собі не каже нічого. Ми це бачили у розповідях Євангелія. Порожнє місце — це лише порожнє місце. Можуть бути тисячі пояснень: Його вкрали, пропав. Ми не знаємо, що відбулося. Це є реакція, яку ми чули від жінки, що стояла перед гробом. Забрали кудись Господа! Що це означає? Він помер. Більше нічого не можна зробити. Ми навіть не думаємо, що Він міг воскреснути. Але нам навіть не залишили Його тіла! Ми хотіли молитися над цим тілом, хотіли намастити його пахучими оливами, але не змогли. А потім вона переповідає всі ці речі апостолам, і апостоли біжать, аби побачити, що сталося. І один, Петро, який є головою Церкви, входить, бачить — і не вірить. Інший, Йоан, молодший, він біжить набагато скоріше, ніж той старший, але зупиняється при дверях, аби Петро міг увійти першим. Потім входить також і він, бачить — і вірить. У що він вірить — не сказано. Сказано лише те, що вони ще не зрозуміли того, що було сказано, що Він має воскреснути з мертвих.
У часи атеїзму як багато на цій землі сміялися з цієї новини! Той порожній гріб, перед яким християни вперто далі були переконані, що Він воскрес, — як багато це було виражено у тих музеях атеїзму, що часто були зроблені з наших церков. І тепер ми знову зібралися тут, черговий раз, щоби святкувати воскресіння Христове. Насмішки позастрягали в горлі тих, хто це переживав. І вчергове християнська спільнота радісно збирається, щоби пережити цю радість, яку Господь подарував. Так, дорогі мої брати та сестри, саме ви є тим знаком, що Христос воскрес, бо у тих 70 роках атеїзму, які були, ця зима могла стати вічною. Вони могли зруйнувати не лише віру, а і тіла тих, хто вірив. А ви, натомість, всі є тут. Ваші бабусі й дідусі ще це все пригадують, вони є свідками того часу. Ось ця спільнота у конкатедральному соборі є свідченням того, що Христос воскрес! І всі християнські спільноти у цьому місті та в цій країні, які зібралися, щоб проголошувати Христове воскресіння, — вони є свідченням істинного воскресіння Христа. І тому, дорогі мої брати та сестри, якщо вам вдалося врятуватися від того, що Одкровення називає пеклом, тоді стає можливим бачити сьогодні і молодь, яка зовсім не знає тих часів і яка є нашою надією, — яка є тут, сподіваюся, не лише у день Пасхи. Є також маленькі діти, це усмішка Бога у нашій спільноті, радість їхніх батьків і радість усіх нас. Є одна дитина, яка сьогодні з таким величезним інтересом ходить тут по центру і дивиться, що ж відбувається у нашій спільноті. Облишмо, нехай собі ходить. Є багато прекрасних речей, які вона може побачити.
Незабаром будуть ваші святкові обіди — чергова нагода для величезної радості, чергова нагода для надії. І в цьому обіді збирається і згуртовується вся надія, яка є у наших християнських серцях. Із цього мертвого тіла Господь кличе запах життя. Кожний з нас, хто страждає (бо кожен із нас на щось страждає), кожний, хто не розуміє до кінця сенсу життя, на своєму обличчі відчуває той поцілунок Христа, який каже: «Я воскрес! Обійми Мене. Огорни Мене. Я візьму і поведу тебе з собою. Я поведу тебе в те місце, яке Я від початку створив для радості людей. І буде свято для всіх. І вороги обіймуться. І серця навернуться. І сльози будуть осушені. Нарешті осушені».
Ось це є воскресіння, дорогі брати та сестри. І що ми можемо сказати Богові, як не «дякую!»? Ні, ми ще щось можемо сказати. Господи, не лише сьогодні! Господи, зроби, щоб я вірив/вірила у Твоє воскресіння не лише сьогодні, а в кожний день мого життя, у день темряви; у день, коли ставлю собі питання, чому я народився; у день, коли кажу: «Господи, я втомився мучитися». Того дня, Господи, прошу Тебе, дай мені можливість відчути Твій поцілунок, Твої обійми і силу, яка мене єднає з Тобою для того, щоби прямувати до Неба. Це наша віра, це є віра нашої Церкви, великий дар, у якому можемо сказати лише дякую.
Брати і сестри, Христос Воскрес! Христос Воскрес! Христос Воскрес! Амінь!
За матеріалами: Ecclesia Catholica St. Alexandri
фінансово.
Щиро дякуємо!
