Більшість людей, які відвідують Єрусалим щороку, не знають однієї старої традиції. Кожної ночі кілька паломників можуть залишитися в базиліці Гробу Господнього і брати участь в обрядах християн різних конфесій, які відправляються там. Вони зостаються у храмі, замкненими, аж до ранку, коли двері знову відчиняють для вірних базиліки.
Про можливість взяти участь у такому винятковому чуванні я дізнався заздалегідь, ще перед поїздкою до Єрусалиму. Її порадив мені францисканський чернець, який багато років жив в Ізраїлі. Ми виїхали невеликою групою, а паломництво було приватним, тому ми відразу вирішили, що підемо туди. Вже першого дня ми пішли дізнатися більше. В сакристії францисканської каплиці був список для запису. Там був лише десяток місць, які щодня швидко заповнюються.
О 18 годині відправляють останню католицьку Месу, після якої настає урочиста процесія. Близько 19 години останніх паломників просять залишити храм. Всередині залишаються тільки ті, хто отримав дозвіл провести ніч у базиліці. Відтоді й аж до ранку вже не можна залишити стіни церкви. Починається церемонія закривання дверей. Я навмисне використовував слово «церемонія», бо вся ця ситуація має дуже важливе звичаєве та історична значення.
Християнське порозуміння
1246 року, після різанини християн, султан Айджуб вручив ключі від базиліки мусульманській родині, щоби не вирізняти жодну християнську конфесію, які тоді ворогували. Відтоді щовечора нащадки цієї сім’ї отримують ключі, які їм подають разом із драбиною через вікно у величезних дверях. Мусульманин піднімається драбиною до розташованого високою замка, після чого передає драбину через вікно назад до базиліки, а ключ бере з собою. Овіяну легендами драбину, що висить, можна побачити за лівою частиною дверей базиліки. Духовенство, яке виконує етапи цієї церемонії, міняється між собою для підтримки справедливого розподілу, що називається статус кво і відпрацьований тут протягом багатьох століть.
З цього моменту замкнені всередині паломники мають кілька годин для особистої молитви. Під час нашого перебування сама каплиця Гробу Господнього була в процесі консерваційних робіт. Попри це ми могли провести в ній довгий час. Ми входили трійками (бо одночасно там уміщається стільки людей) і молилися біля плити, оздобленої барельєфами; вона накриває камінь, на якому лежало тіло Ісуса. Це був дивовижний досвід Його воскресіння. Вся історія зустрічі Марії Магдалини з Учителем, яка прийняла Його за садівника, а потім — того, що побачив св. Петро, у цьому місці була особливо красномовною. Базилікою розходився запах ароматних масел, по які ми знаємо з біблійних описів. Протягом сотень років паломники виливали їх на так званий камінь помазання — за традицією, він був місцем, де мертве тіло Ісуса склали на руки Марії. Солодкий запах біблійного нарду змішувався з вологістю кам’яних стін базиліки, просякнутих трав’яним кадилом і ароматом бджолиного воску зі свічок, що танули.
Серед замкнених усередині паломників були люди з різних частин світу, не тільки католиків. Кожен з них мав свою унікальну історію, якою із задоволенням ділився. За цю ніч ми стали невеличкою спільнотою. Розповіді паломників доповнювали слова з Біблії, які я читав у цю ніч — варто взяти з собою Писання, Слово Боже сприймається там абсолютно інакше.
Межа між небом і землею розмита
Близько півночі нас попросили покинути каплицю. Розпочалися обряди. Через відповідні інтервали часу із сакристії виходили різні ченці з кадилами. Кожен із них починав з того, що окурював кадилом плиту гробниці, потім ішов на Голгофу, а потім окурював кожен вівтар у базиліці, незалежно від того, чи належить він католикам, чи православним, чи Коптській Церкві. Також окурювали себе і вірних. Це були ченці зі східних гілок християнства. Про їхнє наближення повідомляли звуки дзвіночків, прикріплених до кадильниць.
Після кадіння, опівночі, розпочалася Година читань у католицькій каплиці. Її вели францисканці, а молитва відбувалася латиною. Серед присутніх були не тільки католики. Відчувалася єдність Церкви. Коли католицькі обряди закінчилися, відчинили грецьку каплицю, розташовану напроти гробниці, — що називається «Katholikon». Під час підготовки до літургії грецького Православного Патріархату базиліка наповнювалася співами вірмен, які в найвище розташованій, недоступній для всіх, каплиці відправляли своє богослужіння. Їх багатоголосний спів нагадував хори ангелів, описані в Святому Письмі. Це дивовижне переживання, під час якого можна втратити межу між земним і духовним sacrum.
Із закінченням вірменських молитов починається багатоетапне православне богослужіння. Воно дуже складне і тривале. Інша Православна Церква відправляє свою літургію на вівтарі Голгофи. Вся базиліка резонує гімнами хвали і «Трисвятим», що співається на честь Святої Трійці. В якийсь момент ці дві літургії зустрічаються і під час принесення дарів головуючі Літургії відповідають один одному гучним голосом, а їхню спільну молитву чути в кожному кутку храму. Вони не бачать один одного, бо один з них знаходиться в «Katholikonі», біля підніжжя гробниці, а інший — на пагорбі Голгофи Цей діалог займає досить багато часу, і кожен етап літургії перемежовується зі співом, тишею і молитвою. Літургія закінчується Причастям, що уділяється ложкою з келиха, а вірним, які до нього приступають, роздають освячені просфори. Не посвяченим у східну духовність людям це важко зрозуміти, але деякі елементи можна впізнати, бо вони загальні для всіх християн.
Останню Месу відправляють копти на даху базиліки. Їхня літургія найважча для зрозуміння. Вони походять із кордону християнського та арабського світу, отже, мають сильний зв’язок з арабською культурою. Їхній спів має щось спільне з молитвами муедзинів, які щоранку пробуджують «арабський» Єрусалим до життя. Коптська молитва завершує велике християнське богослужіння, яке становить прекрасну цілість.
Все нове
Нічне чування в базиліці Гробу Господнього виснажує і водночас зміцнює, його не можна порівняти з жодним іншим обрядом у світі. Коли о шостій ранку відчиняються двері, світ уже не той. Щось змінилося в ньому, але не чудесним чином. Кожна людина має дещо інший погляд на реальність, до якої повертається втомлена нічним чуванням, змерзла від холоду, що йде від стін. Навіть добре відома до цієї пори музика і звуки, які долинають із вулиці, звучать інакше і здаються чужими. Це досвід Пасхальної ночі, яка показує нашу тугу за Богом і водночас зневіру. Боротьба з власною тілесністю на межі земної реальності й сфери священного відкриває правду про себе.
фінансово.
Щиро дякуємо!
