Останнім часом про цю львівську парафію чути в основному через конфлікт із владою міста довкола парафіяльного будинку, у якому зараз розміщена музична школа. Але це дещо несправедливо, адже санктуарій Святого Антонія з Падуї відомий не лише у Львові, але й далеко за його межами зовсім з інших причин. І сьогодні CREDO хоче показати іншу сторону існування парафії, яка є свого роду феноменом і не лише серед римо-католицьких парафій міста.
Додамо, що це парафія, на якій до сьогоднішнього дня служив єпископ-номінант Едвард Кава.
Храм св. Антонія буває порожнім лише тоді, коли зачинений. Тут навіть у будні дні на Месі багато людей, а у вівторки і четверги яблуку ніде впасти. У вівторки всіх збирає дев’ятниця до св. Антонія, а у четверги – де’ятниця до Божого Милосердя. Отці францисканці у ці дні працюють у посиленому режимі: години і години у сповідальні, розмови з людьми, Святі Меси і знову потоки людей.
Про парафію читачам CREDO розповідає о. Станіслав Пенькала OFMconv. У Санктуарії св. Антонія з Падуї працює 4 роки. В Україні з 2008 року, працював також у Хмельницькому та Борисполі. Отець Станіслав розповів про те, як разом із настоятелем о. Павлом Одуєм та настоятелем монастиря о. Едвардом Кавою францисканці творять нову історію санктуарію св. Антонія.
– Парафія святого Антонія у Львові – це місце єдності багатьох народів, багатьох культур, багатьох християнських віросповідань, і феномен цей пов’язаний в основному з культом святого Антонія з Падуї, якого тут вважають чудотворцем і, фактично, багато чудес і знаків відбулося за посередництвом цього святого. І у нашому храмі, і у багатьох людей, які приїжджали сюди з інших міст.
Інформація про отримані за посередництвом св. Антонія благодаті шириться дуже швидко, але отримати ці благодаті не так просто. Ми тут маємо безперервну новенну до святого Антонія – завершуємо одну і відразу починаємо наступну. Людина, яка просить, повинна своє прохання написати на листочку, у нас тут є «секретарки св. Антонія», які допомагають прийняти наміри, але вимога така, що прохання має бути описане чітко, детально: про що прошу, для кого прошу, за кого прошу. Святої пам’яті пані Надя Руда, віддана «секретарка св. Антонія» не приймала намірів, якщо було написано «за здоров’я» і літанія імен. Завжди просила конкретизувати: що означає «за здоров’я» і виявлялося, що наприклад за когось із списку просять, щоби перестав пити, тоді пані Надя казала: «То так прошу написати – за Івана, щоби припинив пити».
Ще одна умова – це молитися дев’ять вівторків. Не один раз прийти, а справді 9 тижнів ходити щовівторка на молитву до св. Антонія, брати участь у Месі. А якщо св. Антоній не вислухає, тоді починати наступну дев’ятницю. Деякі люди ходять дуже довго.
Ще у нас дуже розвинутий культ до Божого Милосердя. І я так зауважив, що у четвер приходять ті люди, які вже заприятелювали з нашим храмом, бо по вівторках приходять здебільшого «випадкові» люди. Щовівторка нові обличчя, але така особлива риса всіх санктуаріїв, що постійно відбуваються прощі (у нас місцеві, вівторкові, але суть така сама). А ось помолитися до Божого Милосердя приходять по четвергах ті, що вже відходили дев’ятницю, а тепер ще мають інші прохання і вже у цих намірах приходять у четвер.
Дев’ятниця до Божого Милосердя у нас також відбувається безперервно. І ми зауважили, що люди, які відходили дев’ять четвергів, починають приходити до нас і по неділях. Бачимо таку тенденцію, що вівторкові стають четверговими, а з них переходять у статус постійних парафіян. Ми всіх до цього заохочуємо. З різних розмов виникає, що серед людей, що до нас приходять, багато атеїстів. Їх приводить безпорадність перед бідою, проблемами чи трагедіями, а тут відбуваються чуда. І ось через цей такий трохи наївний забобонний підхід до культу, людина наближається до Бога. Формується протягом дев’яти вівторків, виховується і починає вірити. Я часто чую від таких людей: «Я ніколи не ходив до церкви, не сповідався, не вірив, а завдяки св. Антонію, до якого мене привели проблеми, я став віруючим».
Важко це якось пояснити, часом навіть важко зрозуміти через що так відбувається, але ми бачимо це на власні очі вже роками. До нас приходять не лише римо-католики, греко-католики чи православні, але й невіруючі чи просто байдужі до будь-якої релігії люди.
Це звісно вимагає від нас багато зусиль, але з ними також пов’язана і наша велика радість, бо як хтось приходить до сповідальні і каже, що він тут вперше і просить допомогти посповідатися, то це займе більше часу, але й плоди також більші. Наші Меси у вівторки та четверги також довші, бо людям треба багато розповісти, пояснити, якось їх сформувати. Люди стають завдяки цьому більш свідомими католиками і перетворюються на місіонерів – приводять своїх родичів, друзів, знайомих.
Святий Антоній користується популярністю серед лікарів. У нас тут поблизу три лікарні і до нас приходять лікарі, медсестри і радять приходити своїм пацієнтам, якщо у них складна і безнадійна ситуація. І до нас справді приходить багато таких людей, які прийшли від ліжка помираючого і просять прийти посповідати чи намастити, або просять про молитву у намірі хворого.
Є така дивовижна річ, що люди повертаються до нас навіть коли втратять пацієнта чи близьку людину, за яку молились. Не впадають у розпач через те, що молитва була не вислухана, а навпаки змінюють своє життя і починають молитися ще більше, приходити на Святу Месу.
Свого часу я збирав свідчення людей, які тепер, в наш час, отримали чудесне зцілення і одного разу я зустрів людину з Рівного, яка мені розповіла, що кілька років тому була випадково у Львові і зайшла до храму св. Антонія помолитися, бо всі їй розповідали, що він відомий чудотворець і дуже допомагає, і її дочка одужала. І ця жінка повернулася до Львова, щоб подякувати святому. Інша жінка розповіла, що прийшла до нашого храму 13 червня, у день спомину святого Антонія, але вже було пізно, отці зачиняли храм, але один із них дав жінці освячену лілію. Вона дала цю квітку своєму чоловікові і він одужав. І таких розповідей дуже багато. Після декількох таких історій я зрозумів, що є людиною малої віри, бо були ситуації, коли я відраджував, адже вважав, що немає на що сподіватися. Одна із таких ситуацій – чоловік п’ять років паралізований, не ходить, але жінка була настільки витривала і відходила спершу дев’ятницю до св. Антонія, а потім до Божого Милосердя і через 19 тижнів прийшла разом із чоловіком, який став на ноги. Я сам, зізнаюсь, не вірив, що таке можливо, але вона мені показала, що Господь і Його святі діють і роблять те, що людині не під силу.
Люди приходять із такими різними обставинами і отримують вирішення проблем, що ми не перестаємо дивуватися. Декілька років тому прийшла людина, яка загубила 100 тисяч гривень. І просила молитися, щоб ці гроші знайшлися, і вони знайшлися. Через три тижні гроші повернулися до власника. В країні, де стільки біди і багато хто був би щасливий знайти і привласнити собі ті гроші – це чудо, яке міг «організувати» тільки Антоній. Або, коли у країні підчас Майдану назрівали великі зміни, прибігла пані Надя і каже: «На Краківці щось діється – у нас повний костел митників!» І не раз бувало, коли я переїжджав кордон, мене митники питали де я служу і казали «знаю-знаю, я там ходжу», або давали мені листочки з молитовними намірами до Антонія.
За останні роки я спостерігаю, як культ св. Антонія зростає ще більше і думаю, що це тісно пов’язане з війною і тою жахливою ситуацією, в якій перебуває зараз Україна. Люди шукають порятунку. І ми тут бачимо, що справді знаходять – Антоній допомагає.
Ми також намагаємося допомагати матеріально людям, постраждалим від війни, оголошуємо систематичні збірки продуктів харчування, одягу і медикаментів. Отець Едвард Кава все це відвозить. Це почалося ще, коли ми працювали з ним у Борисполі. Один наш парафіянин, Павло Павлюк, пішов на війну і ми почали їздили туди сповідати, а тепер він вже пішов на підвищення, керує підрозділом і раз на місяць телефонує, просить нас приїхати посповідати бійців. І при тій нагоді ми оголошуємо в парафії збірки. І наші парафіяни не припиняють нас дивувати: люди приносять високоякісні далеко не дешеві продукти харчування, а гроші у підсумку складаються у значні суми. І це при тому, що всі ми знаємо, яка складна ситуація в людей. Але їхня жертовність це щось неймовірне – ми веземо повний бус справді корисних речей, які там комусь суттєво допоможуть.
Крім того, ми стараємося допомагати і жертвам війни тут на мирній землі: пораненим, їхнім родинам і родинам загиблих, бо вони часто також перебувають у ситуації крайньої потреби і ми не можемо пройти повз. Часто це друзі і знайомі наших друзів і знайомих, про потреби яких нам розповідають і просять про підтримку і допомогу. У цьому пеклі треба залишатися людьми і виявляти милосердя, не питаючи про віросповідання, конфесію чи національність. Навіть у цих нещастях Господь має якісь шляхи до тих людей, бо вони повертаються до життя і навертаються до Господа Бога.
Сестра Міхаела Флісовська, серцянка, яка працює сакристіянкою у санктуарії св. Антонія з Падуї, додає:
– Наш храм став знаком єдності: до нас приходить дуже багато людей різних обрядів, і не лише на Месу, але й протягом дня це безкінечні потоки людей, які просять про молитву, пишуть прохання до св. Антонія, до Божого Милосердя. Нашу парафію люблять не лише у Львові і це багато у чому ще й заслуга наших отців – вони захоплюють людей прекрасними проповідями, сердечністю, відкритістю, не роблять різниці, всіх приймають, всім допомагають.
CREDO щиро дякує за спілкування. На жаль, не вдалося зустрітися з о. Павлом та о. Едвардом, які весь цей час і до пізнього вечора сповідали людей.
фінансово.
Щиро дякуємо!
