Напевно кожен з вас хоча б раз у житті замислювався: навіщо Бог допускає зло і страждання, війни і смерть?… Я не хочу писати про причини, адже це окрема тема — і для кожного особиста. Поглянемо на справу з іншого боку.
1. Де є Бог, коли я страждаю?
Досі панує стереотип, що Бог «десь там далеко» і не бачить нашого терпіння, або ще гірше — Йому до нас байдуже. І тоді або Він не добрий, якщо бачить і мовчить, або не всемогутній, якщо не може зарадити нашому горю. У будь-якому разі, Він не може зватися Милосердною Любов’ю, яка готова завжди прийти на допомогу. Де є Бог, коли мене спіткала невдача, коли загинули мої близькі, коли у мене виявили рак чи іншу хворобу?… І часто нещастя стають причиною зневіри та бунту проти Небесного Отця. Адже кому потрібен батько, який не дбає про своїх дітей?
Але Бог ніколи не мовчить. Просто ми перестали Його слухати, або чуємо лише те, що нам до вподоби. Відповіддю Бога на людські страждання є хрест Ісуса Христа. Син Божий завдяки своєму втіленню не лише став людиною, а й увійшов в історію кожної людини, у її біль і страждання. Ми правильно віримо, що Христос присутній у Таїнстві Євхаристії, у священику під час Святої Меси, у Божому Слові. Та не менше Він присутній у кожному стражденному й бідному, у нас самих, коли ми терпимо біль і самотність. І можна з упевненістю сказати, що кожна людина, а особливо стражденна, є Таїнством Живого Бога. Адже у ній присутній і діє Ісус Христос. Вона є видимим знаком присутності Бога серед нас.
Недарма у Великий Четвер Папа навколішках омиває ноги найбільш покинутим членам суспільства, ізгоям: в’язням, повіям, інвалідам, самотнім матерям. Велика віра має бути, щоб розпізнати у консекрованому хлібі Христа; ще більша — щоб побачити Його у поламаному житті твого ближнього. Тому Бог деколи допускає біль, щоб увійти в наше життя і з нами перебувати. Головне — мати віру, щоб розпізнати Його присутність, щоб наше серце палало від Його жертовної любові.
2. Біль нагадує, що ми живі.
Якщо не лікувати зараження, то з часом плоть почне гнити й відімре. Аналогічно з духовним життям. Якщо довгий час перебувати у гріхові, то піддаєшся зіпсуттю. Вже не будеш бачити різниці між злом і добром, праведністю й вадами. Втратиш відчуття надприродного. Будеш перебувати у смерті й перестанеш не помічати, що твій дух завмер, а ти став «віруючим-зомбі». Ніби рухаєшся, імітуєш діяльність, гризеш своїх ближніх, але не маєш життя і радості у собі. Тому, як говорили Отці Церкви, якщо людина протягом чотирьох днів не слухає Божого Слова, вона ризикує втратити вічне життя. Адже там, де немає духовної поживи, починається духовна смерть. Що вже говорити, якщо ти роками живеш у тяжкому гріхові!
І щоб тебе спасти, приходить Господь; через свого пророка Мойсея б’є палицею по твоєму скам’янілому серцю. Інколи навіть двічі й тричі, щоби полилася вода, щоб душа сповнилася слізьми і вийшов з неї весь гріховний осадок. Щоб ти відкрився на Боже Слово і міг знову жити. І тому, коли мені щось болить, це означає, що я живий, що можу співчувати, що я насамперед людина. А не машина з релігійними чи духовними потребами.
3. Бог ранить, щоби зцілити…
Чимало разів я був свідком ситуацій, коли якесь слово чи жест сильно ранили оточуючих, хоча ті слова й не були спрямовані безпосередньо проти них або взагалі не несли у собі агресії. Ви ніколи не замислювалися над питанням, чому якесь інтерв’ю, коментар або статус у соцмережі викликають саме у вас біль і страждання, або навіть незрозумілу агресію, коли в інших — жодної реакції? Насправді не так важливо, хто і що колись там сказав чи написав. Головне — чому це нам заболіло.
Аби краще це показати, наведу приклад. Кілька місяців мене мучив нестерпний зубний біль. І мій стоматолог (чудовий, до речі, професіонал) не міг зрозуміти, у чому причина. Ніби у зубі не було жодної дірки, нерви були видалені, але біль не вщухав. Врешті зуб довелося видалити. А проблема була у тому, що він зсередини почав гнити. І коли я ним кусав, то зачіпав хвору частину. Це аналогія до наших реакцій. Бог інколи ранить нас через іншу людину, щоб випустити назовні наш душевний гній і не дати, щоб ми повністю були видалені з Божого Царства.
Ця духовна терапія аж ніяк не легка. Після однієї літургії Бог так пронизав моє серце своїм мечем Слова, що я цілий тиждень невпинно плакав, адже вийшли на яв мої дитячі рани. Але було необхідним відпустити камінь болю, щоб об’явився воскреслий Христос. Тому, коли у вас виникають незрозумілі почуття чи агресія, передусім не звинувачуйте інших, а питайте себе: «Чому мені це болить? Господи, покажи, що у мені гниле і хворе?»
4. Бог хоче стати нашим ближнім.
В нашому уявлені ближній — це той, хто нам приємний, доброзичливий до нас. У крайньому разі, простий незнайомець, як у притчі з добрим самарянином, якому треба допомогти. Та це слово споріднене з польським «блізна», тобто шрам. Тому наш ближній — це той, хто заподіяв нам кривду, образив нас, але Бог це зцілив і залишив тільки слід після сварки чи конфлікту. І, як показує досвід, у мене найтісніші відносини з тими братами у спільноті, з ким я мав якісь сварки чи образи. Бо вони стали моїми ближніми через сердечний біль.
І так само Бог, завдаючи нам страждань, які потім сам лікує, стає нам ближнім. Тому особисто я не хочу, щоб моя душа була вільна від шрамів, коли стану перед Божим троном під час кончини. Бо тоді я зможу сказати: «Отче, подивися на мої “блізни”, які Ти лікував після моїх падінь і гріхів. Ти був протягом всього життя до мене милосердним Ближнім, то хіба таким не станеш і тепер?»
Навіть більше. Ми стали ближніми Христу завдяки тому, що завдали Йому ран. Коли Спаситель приходить до апостолів крізь зачинені двері й каже «Мир вам, не бійтеся», і показує їм свої руки і бік, — цим ніби хоче сказати: «Дивіться, як Я вас полюбив, і сліди цієї любові завжди будуть на моїм тілі та Серці». Нещодавно, дивлячись на ескіз одного образу, я не помітив на Ісусові слідів від цвяхів — і мені, чесно, стало не по собі. Адже той Христос був мені ніби чужий… не той, який мене любить!
Та не думаю, що лише для нас Христос залишив сліди від ран. Переконаний, що коли сморід від наших гріхів доходить до Божого трону і ось має над нами запалати Божий гнів, — перед Отцем стає Ісус і каєе: «Отче, подивися на Мої руки і Мій бік, згадай, чого коштувало Мені їхнє життя і спасіння. Заради Моїх тяжких страждань будь милосердний до них та цілого світу». І я стовідсотково впевнений, що Бог дивиться на кожного з нас крізь Христові рани, які є справжніми і завжди відкритими брамами милосердя.
5. Щоби об’явилася слава Божа!
Ми деколи, як ті апостоли на вигляд стражденного, питаємо Христа: «Учителю, хто згрішив? Він чи батьки його, що сліпим він уродився?» — «Ані він не згрішив, ані батьки його, — відказав Ісус, — але щоб ділам Божим виявитись на ньому!» (Йн 9, 2‑3). Часто Бог посилає нам страждання, щоб у нас проявилася Його слава і всемогутність. Скільки відбулося дивовижних зцілень та чудес, які доводили людям, що Творець не залишає їх наодинці з їхнім болем! Що Він завжди допомагає і дбає про своїх дітей! Та найбільше чудо — це навернення і переміна серця, коли ми з радістю приймаємо і виконуємо Божу волю. Навіть якщо це означає нести хрест.
Ніколи не забуду свідчення одного чоловіка, який відмовився піти на харизматичну зустріч. Не тому що не вірив, що Господь може Його там зцілити, — просто повністю довіряв Богу і приймав послані йому страждання. Так, треба мати велику віру, щоби побачити промисел Божий у стражданнях, які тебе несправедливо спіткали! Думаю, завдяки таким людям отримають благодать навернення чимало душ. Бо ніщо так не тішить Христа, як смиренне прийняття волі Отця, щоб нести свій хрест до кінця. Бо й Він сам так учинив! Бо саме страждаючи на Голгофі, а не на весіллі у Кані чи на горі Табор, Ісус пережив момент найбільшої слави. Він як змій був піднесений у пустелі (Йн 3, 14), щоб Отець був прославлений. І лише тепер розумію, що я найближче до Неба тоді, коли страждаю, розіп’ятий на своєму особистому хресті. Бо коли всі навкруги бачать лише біль і муки, я бачу свого Отця, а Він бачить своє дитя, яке вже не шукає людської потіхи, а лише любові Бога.
Дуже часто, деякий час постраждавши, отримуєш набагато більше вже тут, ще не у вічності. Я не прихильник ток-шоу, але навіть вони мене багато чого навчили. Знаю багатьох, які, маючи зайву вагу і проблеми із зовнішністю, сильно страждали Але ця вада згодом робила їх відомими та навіть багатими. Так само, якщо віддамо найслабкішу частину свого життя — наш хрест — Богові, Він перетворить це на прекрасну і найміцнішу перлину.
Та яке нині у будь-якому храмі найпопулярніше прохання на літургію? Звісно, за здоров’я, ніби воно стало нашим божком! Бо, як кажуть чимало моїх знайомих, «буде здоров’я, то буде все інше». Ніби це не віра в Бога дає нам щастя і сенс життя. На другому місці зазвичай просять щастя і добру долю, ніби вона буває поганою (адже її дає Бог). Тому, критикуючи культ тіла і «здорового способу життя» медіа-зірок чи людей невіруючих, варто перш за все почати з власного іспиту сумління: що у мене на першому місці в ієрархії цінностей — земне чи вічне життя?
6. Щаслива провина, яка дала такі страждання.
Чимало разів чув від інших: «страждаєш, бо Бог тебе покарав». Створюється враження, ніби на Небі сидить не милосердний і люблячий Отець, а своєрідний контролер, який виписує за гріхи штрафи у вигляді випробувань, або навіть гірше: тиран, який тільки й очікує нашого гріха, щоб нас покарати. Але це неправда! Наші страждання часто бувають наслідками наших же гріхів. Бо камені, які кидаємо у бік Бога, в небо, не долітають до Всевишнього, а падають нам на голову. Що більше ми їх кинемо, то більше будемо страждати.
Проте і це може послужити нашому спасінню. Бо, як пам’ятаєте, з Христом були розіп’яті двоє розбійників. Очевидно, що вони опинилися там не випадково, а несли заслужене покарання за тяжкі злочини. Проте один, страждаючи, зміг побачити поряд Бога і покірно просити про милосердя (розбійник навіть не міг мріяти про рай, лише щоб Христос Його згадав, коли прийде у своє Царство), а інший постійно нарікав на свою нещасну долю та шукав винних.
7. Біль збиває корону самовпевненості.
Інколи (навіть дуже часто) здається, що це ми — володарі свого життя і королі долі. Та наші страждання й хрести прибивають нас до землі, і вже нічого не залишається, тільки кричати «Господи помилуй». Звісно, багато хто думає, що Богу приносить задоволення принижувати нас і спостерігати, як ми перед Ним плазуємо і випрошуємо благодаті для себе або для ближніх. Такий погляд — диявольський обман. Бо насправді Бог не понижує людину, а навпаки, ставить її на належне місце, аби потім її підняти на найвище Небо. Бо хто я такий, грішний земний пил, проти Всемогутнього Бога, Творця неба і землі? Ніхто так не стає подібний до Бога, обпльованого і побитого, як людина, що терпить біль. Та й Христос найбільше став подібний до людини, коли постраждав за невинних. «Тому Він мусів бути в усьому подібний до братів, щоб стати милосердним та вірним архиєреєм у справах Божих на спокутування гріхів народу. Тому, власне, що страждав і сам був випробуваний, Він може допомогти тим, що проходять через пробу» (Євр 2, 17‑18).
Коли ми це зрозуміємо, страждання перестануть нас убивати і стануть для нас допомогою. Не тому що більше не завдаватимуть болю, а тому, що наближатимуть до Христа.
фінансово.
Щиро дякуємо!
