Римо-катол.: 29 липня (обов’язковий спомин)
На сторінках чотирьох Євангелій ми знаходимо багато імен людей, що мали благодать безпосередньо спілкуватися чи просто бути особисто знайомими зі Спасителем Христом. І це насамперед, звісно, Його учні, апостоли. Але не тільки вони: адже Господь Ісус, бувши в повноті людиною, як і кожна людина, мав близьких друзів. І міг їх мати також і поза колом своїх учнів. Читаючи Євангеліє від Йоана, можемо дійти висновку, що такими Його друзями були дві сестри та їхній брат, яких Церква згадує сьогодні. Їх звали Марта, Марія і Лазар. Імена обох сестер ми зустрічаємо в Євангеліях від Луки (Лк 10, 38-42) та від Йоана (Йн 11; 12. 1-8); натомість їхнього брата згадує тільки Йоан.
У переліку імен сьогоднішніх святих Марта згадана першою. Слова євангеліста Луки про те, що коли Ісус «увійшов до якогось села, то одна жінка на ім’я Марта прийняла Його» (Лк 10,38), дають підставу припускати, що вона була старшою сестрою, а отже — господинею дому, двері якого гостинно відчинились перед самим Господом. Зрештою, саме її ім’я, що походить від арамейського מַרְתָּא (Martâ), перекладається з цієї мови як «господиня», «пані». Про її роль господині дому говорить і те, що Марта не тільки бере на себе хатні клопоти, пов’язані з зустріччю дорогого їм Гостя, але й «скаржиться» Ісусові на сестру: «Господи, чи Тобі байдуже, що моя сестра залишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла» (Лк 10,40). Ці слова — адже ними вона не тільки «скаржиться» на сестру, але й ніби вказує самому Господу, що Він повинен робити, — свідчать як про простоту Марти в її поведінці, так і про те, що вона бачила в Ісусі насправді близького друга, спілкуючись із яким, не потрібно вдаватися до вишуканих форм висловлювання. У відповідь вона чує: «Марто, Марто, ти журишся і клопочешся багато чим, а потрібне — одне. Марія ж вибрала кращу частку, яка не відбереться від неї» (Лк 10, 41а-42).
Ця відповідь нерідко сприймається як протиставлення поведінки обох сестер: заклопотаної домашніми справами Марти — і Марії, що слухала слів Ісуса, сівши біля Його ніг. Люди схильні сприймати схвалення чогось одного як засудження іншого. Натомість у християнстві це далеко не завжди так. Насправді ж протиставлення, а вже тим більше — засудження поведінки Марти в цих словах немає. Адже якщо «щось» є кращою частиною, то «інше» не обов’язково має бути чимось поганим. Царство Боже — і цього ніхто не заперечує — безумовно прекрасніше, ніж наше теперішнє буття «у вигнанні». Але це в жодному разі не означає, що наше земне життя є чимсь поганим. І якщо слухати Слово Боже про майбутнє Царство, як це робила Марія, є кращим за клопоти по дому, то це зовсім не означає, ніби нам не потрібно займатися справами, великими й малими, якими зустрічає нас земна щоденність. Тим, хто так думав, дав відповідь св.Павло у Другому посланні до солунян: «Коли хто не хоче працювати, хай не їсть» (2Сол 10б). Невимовна краса, досконала гармонія, вічний мир і безкінечна радість майбутнього Царства зовсім не заперечують того, що і в земному житті є багато чого, що варто любити, заради чого варто працювати, за що варто боротися і навіть віддавати життя. Адже й саме земне життя — це Божий дар, яким не можна нехтувати.
Друге, про що нам говорить євангельська розповідь про гостювання Ісуса в домі сестер, це те, що господарські клопоти (а отже — земні справи) зовсім не обов’язково мають відволікати людину від віри. Підтвердження цього ми знаходимо, коли знову зустрічаємося з Мартою і Марією на сторінках Євангелія від Йоана, де міститься розповідь про хворобу, смерть і воскресіння їхнього брата Лазаря. Марта з Йоанового Євангелія — це вже не занурена у хатні клопоти господарка, а людина міцної віри. З її вуст Ісус чує слова, які виразно свідчать про віру Марти в Його всемогутність: «Господи, якби Ти був тут, не помер би мій брат. Але й тепер знаю, що Бог дасть Тобі те, що лише попросиш у Бога» (Йн 11, 21а-22). Марта, хоч і не до кінця розуміє слова Ісуса: «Твій брат воскресне!»(Йн 11, 23а), проте визнає віру у воскресіння останнього дня. Нарешті, вона визнає в Ісусі Месію: «Так, Господи, я повірила, що Ти — Христос, Син Божий, який приходить у світ» (Йн 11,27). І якщо виходити з логіки «не вчинив там Ісус чудес багатьох через їхнє невір’я» (Мт 13,58), то в цьому разі можемо припустити, що Лазар був воскрешений на підставі того, що Марта віру мала.
Марія ж, у той час, коли Марта вибігла на зустріч Ісусові, «сиділа вдома». Цей образ сестер узгоджується з тим, що представлений Лукою: старша — діяльна й активна, молодша — тиха і «споглядальна». Вона залишалася вдома, поки не почула від Марти, що Учитель її кличе. А побачивши Ісуса, як колись у їхньому домі, впала до Його ніг і, плачучи, повторила слова, сказані старшою сестрою: «Господи, якби Ти був тут, мій брат не помер би!» (Йн 11, 32б). Якщо відповідь Ісуса Марті можна назвати відповіддю Учителя: «Хіба не сказав Я тобі, що коли будеш вірити, — побачиш Божу славу?» (Йн 11, 40), то на слова Марії Він реагує емоційніше: «Побачивши, що вона плаче, та юдеї, які прийшли з нею, також плачуть, розжалобився духом і сам зворушився» (Йн 11,33). Ісус теж заплакав. Сльози Ісуса не зостались непоміченими для присутніх: «Дивись, як Він любив його!» (Йн 11,36а).
Наказавши відвалити камінь, що закривав вхід до гробниці, в якій Лазар перебував уже чотири дні, Ісус підніс молитву до Небесного Отця: «Отче, дякую Тобі, що Ти вислухав Мене. Я знав, що Ти завжди Мене вислуховуєш, але задля натовпу, який стоїть довкола, Я сказав, — аби повірили, що Ти Мене послав!» (Йн 11, 41б-42), після чого наказав Лазарю вийти з гробниці. Коли той вийшов, наказав зняти з нього полотно, яким було огорнуте його тіло.
Варто звернути увагу на те, що Лука не подає назви села, в якому мешкали сестри, тоді як Йоан вказує, що то була Витанія — село приблизно за три кілометри від Єрусалима. Тому деякі джерела, зокрема Вікіпедія, додають до імен сьогоднішніх святих припис «із Витанії». А Лазаря, воскрешеного Ісусом через чотири дні після смерті, іноді називають Лазарем Чотириденним.
Воскрешеного Лазаря і його сестер ми знову зустрічаємо у 12-му розділі Євангелія від Йоана, коли Господь Ісус за шість днів до Пасхи прийшов до Витанії, де Йому злагодили вечерю. Серед тих, хто перебував за одним столом зі Спасителем, був Лазар. А те, що робили його сестри, дуже нагадує описане Лукою: «Марта обслуговувала» (Йн 12,2), а Марія «взявши літру мира зі справжнього дорогоцінного нарду, помазала Ісусові ноги й своїм волоссям обтерла їх» (Йн 12,3). Євангеліст оповідає: багато юдеїв, довідавшися, що Ісус у Витанії, «прийшли не тільки задля Ісуса, а й щоби побачити Лазаря, якого Він воскресив із мертвих» (Йн 12,9). А згадка про те, що «первосвященики змовилися, щоб і Лазаря вбити» (Йн 11,10), відкриває ту істину, що кожен, хто йде за Христом, повинен бути готовий не тільки до радості перебування з Господом, але й бути переслідуваним та навіть віддати життя за віру в Спасителя. В історії християнства це підтверджувалось безліч разів; підтверджується й нині. А той факт, що Лазар тяжко захворів, і це стало причиною його смерті, по-перше, говорить про те, що близькість із Христом не гарантує відсутності страждань у земному житті. Адже Господь сам сказав учням: «У світі зазнаєте страждання». Але й пообіцяв, що не залишить їх сам-на-сам із їхніми стражданнями: «Але будьте відважні: Я переміг світ!» (Йн 16,33). По-друге: це підтверджує сказане ще пророками Старого Завіту, що Бог допускає зло в тій мірі, в якій із нього може вийти більше добро: «Ця хвороба не на смерть, але для Божої слави, щоби Божий Син прославився через неї!» (Йн 11,4б).
Згідно з провансальською легендою, після Вознесіння Господа сім’я Марти, Марії та Лазаря перебралась у землі сучасної Франції. Лазар став єпископом Марселя, а життя Марти завершилось у Тарасконі, де її й поховали. Однак більш ранні перекази говорять, що Лазар, якому на момент смерті й Воскресіння Господа Христа було близько 30 років, був рукоположений у єпископи святими Павлом і Варнавою, і з 45 року до закінчення земного життя він служив єпископом на Кіпрі. Інші передання стверджують, що Лазар зі своїми сестрами перебрався на Кіпр через переслідування християн і вже на Кіпрі отримав єпископське рукоположення.
Шлях земного паломництва Лазаря завершився 63-го року після Різдва Христового в місті Кітіоні (стара назва міста Ларнака). Вважалося, що його могила була розграбована під час арабського панування на Кіпрі, але 890 року в Ларнаці знайшли гробницю з написом: «Лазар чотириденний, друг Христа». На цьому місці наприкінці IX ст. — початку X ст. постав храм св.Лазаря, який стоїть понині та належить Кіпрській Православній Церкві. За наказом імператора Лева VI частина мощів святого Лазаря була перенесена до Константинополя у 898р., де їх покладено в храмі Праведного Лазаря. Але голова Лазаря залишилась на Кіпрі. Перенесення мощів невдовзі стало святом, яке православні християни відзначають 17 (30) жовтня. Під час Хрестових походів у 1204-1291рр. частину мощів святого Лазаря перенесли з Константинополя до Марселя, що й послужило підставою для виникнення згаданої провансальської легенди. Християни східного обряду згадують воскрешення Лазаря Ісусом Христом напередодні Вербної неділі, святкуючи Лазареву суботу — ця традиція сягає перших століть християнства.
Вшанування св. Марти розпочалося на Сході у V ст., на Заході — у VIII ст. Її вважають покровителькою домогосподарок, прибиральниць і власників готелів. В іконографії її зазвичай представляють у скромному вбранні, з ключами за поясом. В образотворчому мистецтві нерідко трапляється зображення Марти, яка веде приборканого дракона, що пов’язане зі ще однією легендою, за якою св.Марта перемогла чудовисько, яке жило в Тарасконі.
Католицька Церква вшановує св.Марту 29 липня. Щодо її сестри Марії, Церква не могла з певністю ідентифікувати її особу, оскільки на сторінках Євангелія ми зустрічаємо також і Марію Магдалину (свято на її честь Римо-Католицька Церква відзначає 22 липня), і жінку-грішницю, яка обмила та обтерла своїм волоссям ноги Ісуса, коли Він був у домі у фарисея Симона (Лк 7, 37-38). Результати нещодавніх досліджень, свідчення Римського мартирологу, що згадує цього дня також Марію та Лазаря, а також наявність їх спільного спомину в деяких помісних календарях спонукали впровадити відповідні зміни у літургійний календар Римо-Католицької Церкви. Згідно з розпорядженням Папи Франциска, Церква тепер відзначає 29 липня спомин святих Марти, Марії та Лазаря.
В іконографії представлена у скромному вбранні, з ключами за поясом. В образотворчому мистецтві нерідке зображення Марти, яка веде приборканого дракона або усмиряє його – це пов’язане з легендою, що св.Марта перемогла чудовисько, яке жило в Тарасконі. Її атрибути – дерев’яна ложка, кухонне знаряддя, книжка, розарій.