Історія пам’ятає Карла Великого як короля-воїна і реформатора, архітектора Каролінгського Відродження і популяризатора григоріанського хоралу.
Але за цією пишною спадщиною стояли скромніші постаті — вчені і ченці, які зберігали, формували, а іноді навіть писали музику. Однією з таких постатей, маловідомою за межами наукових кіл, був Ноткер Бальбулус, чернець, чий голос досі лунає у сакральній музиці.
Ноткер (бл. 840–912) був сиротою і виховувався у бенедиктинському монастирі святого Ґалла, що на території сучасної Швейцарії. Йому дали прізвисько «Бальбулус», що латинською означає «заїка», але не для того, щоб глузувати, а для того, щоб відрізняти його від інших, хто носив таке ж ім’я. Хоча Ноткер був фізично кволим, і часто над ним таки насміхалися через ваду мовлення, його блискучий інтелект і музична чутливість перетворили його на одного з найвпливовіших літургійних композиторів раннього Середньовіччя.
Найбільш помітний внесок Ноткера — «Liber Hymnorum», збірка поєднаних у послідовності літургійних співів, які виконувалися на Месі перед Євангелієм. Ці послідовності з’єднували текст і мелодію, ілюструючи біблійні теми. В одній зі своїх найвідоміших композицій, «Sancti Spiritus», Ноткер розмірковує про Вознесіння Христа, розширюючи емоційний і богословський вимір свята через музику.
Це не було мистецтво заради мистецтва. Катехизм Католицької Церкви нагадує нам, що музична традиція Вселенської Церкви — це безцінний скарб, і Ноткер, хоча ніколи й не був канонізований, безумовно ставився до неї саме так. Його робота розвинула сакральну архітектуру звуку і поглибила взаємодію віруючих зі Святим Письмом.
Але Ноткер був також і добрим оповідачем. У своїй праці «Gesta Karoli Magni» («Діяння Карла Великого») він створив яскраві віньєтки, призначені не лише для повчання, а й на славу династії Каролінгів. Ноткер описував Карла Великого як могутнього правителя і щедрого покровителя церковної музики — а також як вишуканого цінителя, що демонстративно відкашлювався, коли під час богослужіння співак не відповідав стандартам.
Цей опис, нехай і дещо прикрашений, показує, наскільки тісно перепліталися політичний і духовний виміри каролінгського двору. Ноткер прагнув не так історичної точності, як чіткішого зв’язку між чинним імператором Карлом Товстим (правнуком Карла Великого) і його великим предком. Роблячи це, Ноткер відводив музиці центральне місце в імперській пам’яті.
Але, мабуть, його найбільша спадщина полягає не у написанні королівських хронік, а у тихій витривалості григоріанського співу. Складені ним послідовності стали улюбленими у всій германській Європі і поширилися у літургійні рукописи. Його давні мелодії досі вплетені у ДНК церковної музики. Історія Ноткера — це нагадування, що навіть слабкі голоси можуть нести на собі тягар слави. Чернець-заїка у тіні королів і соборів знайшов власний спосіб співати: чітко, красиво і вічно.
фінансово.
Щиро дякуємо!
