«Їдь, ти там більше потрібен». Такими словами кардинал Юліан Вайводс скерував молодого священика Яна Пурвінського в Україну.
Їх нагадав настоятель кафедрального собору в Житомирі о. Віктор Маковський, і вони задали ритм святковій Месі, яку відслужили в суботу 26 серпня як подяку за 40 років відданої праці єпископа Пурвінського на українській землі.
Цю Євхаристію можна було би назвати унаочненням апостольської спадкоємності, коли дар Святого Духа передається молодим наступникам. Єпископські крісла посіли ординарій Кам’янець-Подільський Леон Дубравський, владика Луцький — Віталій Скомаровський, єпископ Києво-Житомирський Віталій Кривицький. Разом вони служили цю подячну Месу, випрошуючи миру для України та потрібні благодаті для єпископа-емерита.
Проповідь виголосив владика Дубравський. У властивій йому легкій манері він говорив про необхідність молитви, відповідальність батьків за виховання дітей і передачу їм вогника віри. Від батьків залежить кількість покликань у Церкві та найперше — їхня якість, аби священики та монахині були святими і вказували люду Божому шлях до Неба.
Єпископ Леон закликав усіх молитися Розарій, просити Діву Марію, аби припиналася війна. «Якщо не хочете, щоб почалася Третя світова війна, — моліться на розарії», — повторював єпископ.
Бог на першому місці був у єпископа Яна. Він не побоявся приїхати в Україну, про яку мало знав тоді, з безпечнішої Латвії. Нова мова, новий обряд (на той час Меса служилася ще латиною за старим зразком, а на Житомирщині впроваджувалася польська). Він приїхав і працював «від ранку до смерканку», сповідаючи, хрестячи, навчаючи. І передусім — даючи власний приклад віри та молитви.
В Україні та Польщі є «покоління Йоана Павла ІІ»: люди, чиє життя припало на понтифікат Папи-поляка. Можна сказати, що в Києво-Житомирській дієцезії виросло покоління «дідуся Яна»: всі ті, кого він хрестив, миропомазував, вінчав, благословив на монаший чи священицький шлях.
Вони зустрілися: всі ці діти, що повиростали і привели вже своїх дітей та онуків, сестри й отці, і люблячий батько — патріарх дієцезії. Зустрілися та обмінялися вітаннями й подарунками. Саме так, на своє свято єпископ Ян роздавав подарунки! Сувеніри всім тим, кого він благословив на богопосвячене життя.
Після Меси зробили спільне фото, вперше порушивши традицію (хворий єпископ не міг дійти до колишнього єпископського палацу, що й досі не відданий католикам), тому всі зібралися навколо вівтаря.
А друга проповідь — повчання владики Яна — була вже біля храму: він нагадав всім присутнім про необхідність молитви.
На питання «яким Ви бачите майбутнє церкви в Україні», владика відповів просто: «Без священиків, без дітей немає майбутнього! Народжуйте дітей, тоді Церква буде жити!»
Вдалося поспілкуватися з видатною особистістю — пані Софією Бєляк. Попри поважний вік та наслідки інсульту, вона прийшла до храму. Єпископ Ян хрестив її дітей, ховав батька. Зрештою, він замінив Софії батьків, які рано відійшли з цього світу. На питання «ким для Вас є єпископ Ян? Що ви можете сказати про нього особливо тим, хто про нього не знає?», пані Зося відповіла: « Єпископ Ян — людина духу і людина молитви. Ми тільки на Небі дізнаємося, скільки покликань він вимолив, скільки душ спаслося завдяки його молитвам. Бог тримає його тут, бо треба молитовної допомоги для молодих єпископів, для дієцезії, для України».
Марина Грицька-Анненкова
Фото: Київсько-Житомирська діцезія, Франциска Туманевич
фінансово.
Щиро дякуємо!
