«Блаженніший Вуйко Любко». Збірка спогадів про Блаженнішого Любомира Гузара побачила світ у видавництві «Свічадо».
…Знайомство з Блаженнішим Любомиром Гузаром для мого особистого життя було визначальним: саме воно визначило ту дистанцію, на яку я підійшов до Церкви, духовенства. У новітній час я йшов від прав людини, від досвіду правозахисника. Це наближення до Церкви, як і в кожної людини, було непростим. І власне Блаженніший надав мені образ Священика у високому розумінні, з великої літери, який уміє не лише говорити євангельською мовою, а й поводитися та жити по‑євангельськи.
Я вже не раз говорив, навіть ще за життя Блаженнішого Любомира, що він був Людиною, якій сідали на плечі голуби. А це означає, що від нього променіли мир, спокій, а не агресія. Всі захоплювалися ним, і немає людини, яка б не була ним зачарована. Він відійшов прямісінько до Бога, тому що був улюбленцем Святого Духа… Його любили греко-католики, але шанували й усі інші конфесії. Він був беззаперечним моральним авторитетом для євреїв і мусульман, для людей світських і навіть невіруючих. Коли заходив у приміщення, вставали всі присутні – навіть знаючи, що він уже цього не бачить. Блаженніший був Людиною, яка ширила довкола себе євангельське вчення. І мені особисто запам’яталися дві фрази, які я останніми днями постійно згадую і які відкрили переді мною ті глибини людського життя, яких я раніше не осмислював.
Перша фраза — «Дайте людям вирости у свободі»… Ми хочемо, аби людина стала вільною відразу. Але від стану рабства до стану свободи — тривала й далека дорога, що має багато етапів і відрізків. Так само, як не можна морквинку раніше часу висмикнути зі землі, так само неможливо й отримати відразу й дочасно сформовану людину. Це важливо зрозуміти нам в Україні, тому що ми походимо з посттоталітарного суспільства, ми хочемо все й одразу, ми не звикли до того повільного темпу, в якому зростаємо… Це трапилося, коли миряни нашої Церкви напустилися на нього, мовляв, «чому багато священиків не відповідають своїй посаді, треба їх карати» тощо. А він слухав-слухав і просто й щиро відказав: «Ви всі пройшли дуже складне життя, дайте людям вирости у свободі».
І друга фраза: «Якщо хочете відновити довіру — перестаньте торгувати правдою». Це фантастичної глибини вислів, що є ключем причин браку довіри до більшості інститутів в Україні! Сам же кир Любомир був також Людиною Правди, творячи озонний ефект: його слову довіряли, бо знали, що воно нелукаве і необлудне.
Велич Блаженнішого — у любові до людей. Він насправді любив людей. А від цієї любові виходила ота його постава доброти. Він добре розумів природу людини, розумів, на якому камені вона спотикається, і все ж — просто любив… За всіма нашими агресіями стоїть нелюбов одне до одного. А у ньому цієї агресії не було, бо її повністю відтіснила ця Любов. До слова, саме при Блаженнішому Любомирові Церква перенесла свій осідок до Києва, тим самим привносячи в нього ідею об’єднаної Київської Церкви.
З його відходом ми всі відчули втрату. І це осиротіння, яке відчув увесь народ (я сміливо кажу «весь народ», тому що сум за Блаженнішим відчували всі, зокрема і люди, які його особисто ніколи не знали, але бачили чи чули завдяки ЗМІ; його любили всі), яке відчула відразу вся Україна, воно стало настільки очевидним, що я був просто приголомшений: як гарно прощалася з ним уся країна.
І саме тепер людина почне читати Блаженнішого Любомира, почне повною мірою вдумуватися в те, що він сказав. Раніше ж бо він завжди був при нас, і ми собі гадали: нічого – не прочитав сьогодні, прочитаю завтра. Тепер уже буде інакше. Бо хоча місія життя Блаженнішого Любомира й підійшла до свого кінця, проте місія життя його слова триватиме доти, доки воно резонуватиме в наших душах. А ще, як сказав один друг нашого університету: «Досі ви мали поміж себе великого проповідника — тепер ви матимете перед Богом великого заступника».
Та все ж, ми ще довго будемо відчувати пустку на його місці. Замінити його практично неможливо. Бо замінити його — означає стати таким самим, як він був. А це означає — пройти таку саму школу життя, такий самий християнський вишкіл, який у нього був. Це непросто, тому цю втрату ми відчуватимемо дуже довго…»
Мирослав Маринович, проректор із питань призначення та місії УКУ, правозахисник
Уривок з книжки «Блаженніший Вуйко Любко»
Видавництво: Свічадо
Рік видання: 2017
Формат: 120х170
Палітурка: тверда
Кількість сторінок: 208
Ціна: 44,90
Книжка з такою близькою та рідною назвою «Блаженніший Вуйко Любко» прагне справді наблизити нас до цієї великої людини — Блаженнішого Любомира Гузара. Її сторінки пахнуть найнеймовірнішими спогадами рідних, друзів, священиків, єпископів, журналістів, психологів, інтелектуалів, мислителів, істориків та багатьох інших особистостей, яким пощастило зустрітися з ним на своєму життєвому шляху.
Для того, щоб не затерлася людська пам’ять, щоби сповнити серце вдячністю Богові за таких провідників нашого народу і Церкви, ми й видали цю книжечку. Блаженніший Любомир дуже хотів, аби наші книжки були такими зручними, щоб люди могли носити їх в кишені. Ось вона саме така — збірка неймовірних спогадів, яку можна носити в кишені.
Запрошуємо наших дорогих читачів вдумливо і з вдячністю розгорнути ці світлі сторінки зі спогадами. Не поспішайте перечитати їх якнайшвидше. Нехай слова, постава і мудрість Блаженнішого Любомира передадуться і нам, закарбуються глибоко в серці і спонукатимуть гідно прожити дароване Богом життя.
фінансово.
Щиро дякуємо!
