У Житомирі в храмі св. Йоана з Дуклі відбулася Школа літургійного співу, яку провели польські композитори та диригенти Павел Бембенек і Хуберт Ковальскі.
На три дні, з 10 по 12 листопада, учасники занурилися у музичні ритми та опановували нові і відомі версії пісень.
Першого дня увага була прикута до фізичного аспекту співу. Як тіло допомагає співати? Як працюють резонатори? Що слід зробити для того, аби звук був максимально відкритим?
Павел та Хуберт щедро ділилися секретами і лайфхаками. Наприклад, чи знаєте ви, що аби видати сильний та високий звук, вокалісту не потрібно «дерти» горло, а позіхнути? Так-так! Саме позіхнути! Тоді м’яке піднебіння відкривається, щелепа розслабляється і збільшується «площа» для звуку, утворюється своєрідна природна «печера», під склепінням якої звук виходить глибоким та ненапруженим.
Взагалі сила звуку, який може видати вокаліст, зовсім не залежить від сили зв’язок. А радше, від їхньої еластичності та вміння артиста управляти власним тілом. Розум дає наказ тілу, а тіло видає звук. Тому Павел і Хуберт учили вправам, які допомагають відчути власне тіло, пізнати його закони.
«Музика — вид спорту. Там теж потрібні постійні тренування і повторення», — говорить Павел Бембенек. Співаючи про Бога і небо, вокаліст повинен твердо стояти на землі. Тоді звук виходитиме з глибини.
Ще один аспект, на який звертали увагу тренери — настрій. З яким настроєм ми співаємо в храмі? Чи з наших облич видно, що ми несемо добру новину? Чи «Алілуя» — це дійсно спів прославлення?
Немало хвилин довелося посміятися, слухаючи про кумедні випадки, які траплялися з канторами і хористами в Польщі.
Своїми враженнями поділилися учасники майстер-класу:
Анастасія, Львів, парафія отців-оріоністів: «По-перше, я сама — диригент, навчаюся в музичній академії, тому не упускаю можливості повчитися чогось нового, особливо від іноземних спеціалістів. Мені сподобалося, що це три дні навчання, але водночас ніби реколекції. Тому все залишила і вирішила побути трішки з Богом, трошки духовно відновитися. Я керую хором Тезе-Львів. Часто мені бракує натхнення. Я очікую взяти його тут, аби з новими силами продовжувати свою роботу».
Ірина, Львів, парафія гарнізонного храму Петра і Павла: «Я співаю в хорі. Але також є волонтером-аніматором при інший львівській парафії. Саме там мені запропонували керувати новоствореним хором. І коли моя подруга сказала мені, що в Житомирі буде таке навчання, то я одразу вирішила, що це мені потрібно».
Соня, Львів, парафія святого Йоана Павла ІІ: «Чому я сюди приїхала? Бо знаю, що такі зібрання сприяють згуртованості, об’єднують людей, вони разом в молитві, спільних навчаннях прославляють Бога. Якщо хтось не вміє співати в хорі, то навчиться».
Хор+оркестр=Небо
Другий день видався інтенсивнішим та напруженішим, бо учасники працювали від самого ранку. Аби налаштуватися на плідну роботу, всі зібралися в храмі на молитву-медитацію. Просили Святого Духа, аби наповнив серця любов’ю та миром.
Потім почалася праця над піснями. «Прийди, Святий Духу», «Безкінечна любов», «Живу в Тобі» та «Алілуя»… з сюрпризом. Мелодія — традиційна григоріанського хоралу, але сопрано вносять нову ноту, новий подих і оживляють те, що здавалося таким усталеним і канонічним. Для віруючих на суботній вечірній Месі був неабиякий сюрприз!
Не обійшлося без музичної гімнастики. Учасники практикували біг на місці, наклони, гримаси, навіть щось схоже на камлання шаманів. І все це для того, аби розігріти та підготувати свій голосовий апарат до роботи.
Учасники працювали до обіду, а після смачного перекусу і дружнього спілкування продовжили роботу, аби ввечері заспівати разом з оркестром. Скрипки, гобой, флейта, віолончель, Павло та Хуберт долучили також контрабас — щось зовсім екзотичне для храму.
Можете уявити собі подив людей, коли вони почули спів не згори, як зазвичай, а поруч? Хористи були серед них! А оркестр неподалік вівтаря. Тому, коли зазвучало «Алілуя», дехто аж злякався. Павелі Хуберт домоглися свого: парафіяни пережили легкий шок, як апостоли, які почули від Марії Магдалини, що Ісуса в гробі немає і вона Його бачила воскреслим! Напевно, музика є свого роду терапією. Черги суботнього вечора до сповідальниць були більшими, ніж зазвичай.
Польські артисти розповіли, чому вони знову і знову повертаються до України, що дає їм цей досвід:
«Ми більше беремо від зустрічей з українцями, ніж даємо. Ви для нас — дуже цінні. Тут, в Україні, неймовірні люди, щирі і відкриті. Те, як ви переживаєте зустріч з Живим Богом, як Він торкається ваших сердець і доль, особливо зараз, коли майже в кожний дім прийшло горе втрати, війна, — все це дуже цінне для Польщі. Ми заберемо це з собою», — розповів Павел Бембенек.
фінансово.
Щиро дякуємо!
