Літургійні читання східного обряду та роздуми із журналу «Скинія» на 10 січня
Діти є самі по собі скарбом для людства і для Церкви, тому що вони постійно нагадують нам необхідну умову для того, щоби увійти в Царство Боже: не вважати себе самодостатніми, тільки такими, що потребують допомоги, любові, прощення. І ми всі потребуємо допомоги, любові і прощення!
Діти нагадують нам ще іншу гарну річ: що ми завжди є синами, дітьми. Навіть коли хтось стає дорослим чи стареньким, навіть якщо стає батьком, якщо займає відповідальне становище, під усім цим залишається ідентичність сина, доньки. Ми всі є синами, дітьми. І це завжди нагадує нам, що не ми самі собі дали життя, лише отримали його. Великий дар життя є першим подарунком, який ми отримали. Іноді ми ризикуємо жити так, наче про це забули, наче ми самі є панами власного існування, натомість ми — радикально залежні. Насправді ж, велику радість викликає те, що в кожному віці, у кожній ситуації, у будь-яких суспільних обставинах ми є і залишаємося синами, дітьми. Це найважливіше послання, яке нам переказують діти лише самою своєю присутністю. (…)
Вони передають нам свій спосіб дивитися на світ, свій довірливий і чистий погляд. Дитина має спонтанну довіру до тата і мами. Вона має спонтанну довіру до Бога, Ісуса, Богородиці. Разом з тим, її внутрішній погляд є чистим, ще не викривленим злом, лицемірством, наростами життя, через які кам’яніє серце. Ми знаємо, що діти також мають первородний гріх, також бувають егоїстичними. Але вони зберігають внутрішню чистоту і простоту. Діти не є дипломатами — вони кажуть, що чують, що бачать, безпосередньо. (…)
Діти, у своїй внутрішній простоті, несуть в собі здатність отримувати і проявляти ніжність. Ніжність — це мати серце з тіла, а не кам’яне, як каже Біблія (пор. Єз 36,26). Ніжність є поезією. Це відчувати речі і події, не ставитися до них просто як до об’єктів, лише щоби використати, бо вони стають у пригоді…
Діти мають здатність усміхатися і плакати. Деякі, коли я їх обіймаю, всміхаються. Інші бачать, що я вдягнутий у біле, і думають, що я лікар, який прийшов зробити їм укол, і плачуть… але спонтанно! Такі вже діти: вони посміхаються і плачуть, це дві речі, які у нас, дорослих, часто блокуються, ми вже до них не здатні… Як часто наша посмішка стає картонною, без життя, безрадісною посмішкою, навіть штучною посмішкою, посмішкою паяца. Діти спонтанно посміхаються і спонтанно плачуть. Це завжди залежить від серця, а наше серце часто блокується і втрачає здатність посміхатися, плакати. Отже, діти можуть навчити нас знову посміхатися і плакати. Але ми маємо запитати себе: я посміхаюсь спонтанно, свіжо, з любов’ю чи моя посмішка є штучною? Я все ще іноді плачу чи я вже втратив здатність плакати? Ось два питання — дуже людських, — яких нас вчать діти.
Папа Франциск
Журнал «Скинія» — греко-католицький двомісячник, присвячений щоденній духовності.
Підтримайте автора роздумів — «Скинію»! Картка ПриватБанку: 4731 2191 0117 4856 або гаманець WebMoney: WMU U597761928561.
Обов’язково просимо написати електронного листа на адресу skinia.ua@gmail.com
фінансово.
Щиро дякуємо!
