Бог пропонує, але ніколи нікого не змушує

Роздуми над Божим Словом на понеділок VI звичайного тижня, рік ІІ

Могло б здаватися, що Бог не дозволяє нам шукати від Нього знамень. Проте Святе Писання має багато місць, у яких Господь давав очікувані від Нього знамення. Він робив це, щоб зміцнити довіру в людині, від якої вимагалася сильна віра для виконання дорученого Богом завдання. Про таке знамення читаємо, зокрема, в книзі Суддів: «Промовив тоді Гедеон до Бога: “Коли ти справді хочеш рятувати Ізрáїля моєю рукою, як обіцяв, то ось я розстелю на току вовняне руно. Якщо роса впаде тільки на руно, а вся земля буде суха, то знатиму, що спасеш Ізрáїля моєю рукою, як обіцяв.”Так і сталось. Устав він другого дня вранці, стиснув руно та витиснув із нього росу, повну чашу води» (Суд 6, 36-38).

Знамення, дане від Бога, має функцію підтвердження, ніби підпису, що це слово насправді походить від Бога. Тому здається, що у вимогах фарисеїв показати знамення і тим підтвердити, що Ісусові слова походять від Бога, нібито немає нічого дивного. Все б так, якби не одне «але»: Ісус чинить багато знаків, які говорять по Нього як про Месію: помноження хлібів, подібне до того, як Бог годував Вибраний народ у пустелі; зцілення хворих, вигнання бісів… Усі ці чудеса вказують на Нього як на Месію. Просто фарисеї вимагають «суперзнаку». Подібно диявол спокушав Ісуса на пустелі, щоби Він проявив свою Божественність (див. Мт 4, 6-7). Це дуже тонка спокуса: покажи, що Ти Бог, — і всі підуть за Тобою. Ти ж бо цього хочеш! Але цим самим ти вже забираєш у них свободу: адже тоді вони будуть змушені в тебе вірити.

Ісуса засмучує жорстокосердя фарисеїв. Зіпсутість їхнього серця спонукує їх «використати» Бога для підтвердження своєї правоти, для зміцнення власної гордині. Бог, як добра мати, ніколи не дасть того, що зашкодить дитині — навіть якщо дитина дуже просить і плаче. Напевно Ісус не дає такого суперзнаку, бо той може остаточно забрати з серця можливість вільно вірити й вільно любити Бога.

Свобода вибору між злом і добром має надзвичайне значення для гідності особи.

Бог не примушує навіть до виконання добра, яке нам так потрібно робити, щоб осягнути небо. Здійснення суперзнаку, аби всі побачили, що Він насправді Бог, — це насильство над внутрішньою свободою людини.

Бути вільним — це означає завжди мати можливість вибору. Дівчина тим більше любить свого хлопця, а хлопець дівчину, чим більше вони усвідомлюють, що він (вона) міг (могла) обрати іншу (іншого), але обрав саме її (саме його). По-справжньому любляча людина буде сумувати, що кохана людина її покинула, але не буде зупиняти — залишить її вільною. Лише так можна зберегти цінність любові: залишити коханій людині самій обирати.

Ісус зітхає, коли бачить, що людина сама відмовляється від Його любові, але не може тримати цю людину, коли та вже зробила свій вибір. Бо так само як сильно Він любить її, так само сильно береже її внутрішню свободу.