Слухати чи нарікати

Роздуми над Словом Божим на IV неділю Великого Посту (Laetare), рік В

Сьогодні Євангеліє розпочинається такими словами: «Того часу наближалися до Ісуса всі митники та грішники, щоби послухати Його. І нарікали фарисеї та книжники…» Подає нам дві постави — дві постави серця, з якими можна приходити до Господа: «щоб почути» або «щоб нарікати».

Ті, хто вважали себе грішниками — а тому, за Законом, не достойними Божої уваги та благодаті — чули Боже Слово. І це слово давало їм світло та надію на життя. Інші ж самі позбавляли себе цієї надії. Причиною свого небажання слухати Ісуса вони робили інших людей і Його самого: «Він грішників приймає і разом з ними їсть». Як можна Його слухати? Він їсть разом із нечистими! Отже, Він сам такий! Певність того, що вони все знають про Бога, про те, яким Він повинен бути, а яким бути не може, затуляла їм очі й закривала вуха їхнього серця. То вже вони судили про те, яким має бути Бог, а не Бог видавав суд про те, яким має бути їхнє життя.

Як же тоді можна почути слово надії у притчі про милосердного Отця та блудного сина, коли хтось певен, що ніколи від Бога не відступив? Милосердя Боже відкривається лише тим, хто його насправді потребує.

Дуже влучно про таку поставу говорить апостол Павло в Посланні до Тита (1, 16): «Для чистих усе чисте, а для забруднених та невірних немає чистого нічого; у них же забруднені і розум, і сумління. Заявляють, що знають Бога, а ділами своїми відрікаються, мерзенні й непокірні та до всякого доброго діла непридатні».

А навіщо я сьогодні піду до церкви на Літургію? Чому я сьогодні шукаю Ісуса?