Роздуми над Словом Божим на середу IV тижня Великого Посту
У сьогоднішньому Євангелії Ісус відкриває таємницю суду: «Надходить година, в котру всі, хто в могилах, почують Його голос; і вийдуть ті, які робили добро, у воскресіння життя, а ті, які робили зло, — у воскресіння суду» (Йн 5, 28-29).
Наше спасіння цілковито залежить від того чи ми чинили добро, чи зло у своєму житті: від наших учинків. Здається, все легко: чини добро, уникай зла — і будеш спасенний. Ми з легкістю стаємо суддями, які відділяють зло від добра. Справді, розум ми отримали від Бога саме для цього: щоб бачити де зло, а де добро. Проте ми можемо діяти штампами, відразу оцінюючи вчинок: ось це — добро, а те — зло, і навіть не замислюватись над обставинами. Просто для нас одне — це завжди зло, а друге — завжди добро.
Простий приклад такого розуміння: хвора бабця звинувачує себе за те, що в неділю не була на Святій Месі, бо була хвора, а молода людина виправдовує себе, що не могла бути в неділю на Службі, бо мала на базарі заробити на себе і на родину. Ще гірше із доброчинністю: ми захоплюємося людьми, які витрачають свої кошти для голодуючих (і добре, що вони діляться своїми статками з тими, що потребують), проте починаємо робити з них моральний авторитет і дослухаємося, наприклад, до їхньої пропаганди одностатевих шлюбів. Я й сам за собою помічаю, що коли дивлюсь якийсь бойовик, то не тільки виправдовую головного героя за те, що він повбивав купу ворогів, але й починаю вважати, що він зробив добре, що так і треба, що не має іншої можливості для осягнення добра, як лише знищити свого супротивника …
Ці приклади дозволяють нам побачити, що наше розуміння добра може бути відносним. Ми повинні пам’ятати, що в оцінюванні добра і зла ми завжди будемо суб’єктивними.
Коли Ісуса Христа звинувачують у тому, що Він зцілив у суботу, Йому закидають порушення норми Мойсеєвого закону. Відтак це формальне порушення норми стає аргументом, що Він не робить добра.
У відповіді Ісус вказує нам на остаточний критерій добра: «Мій Отець працює дотепер, — працюю і Я… Воістину, воістину кажу вам: Син не може робити нічого сам від себе, а тільки те, що бачить, що Отець робить; що Він робить, — те саме й Син робить. Адже Отець любить Сина й показує Йому все, що сам робить» (Йн 5, 17. 19-20).
Лише Бог є джерелом усякого добра. Неможливо творити добра поза Богом. Немає такого доброго діла, яке можна виконати всупереч волі Божій (пор. Мт 12,30; Лк 11,23; див. також Лк 9, 49-50).
Нам би хотілося, щоб Ісус нагодував усіх голодних, щоби зцілив усіх хворих, щоб Господь усунув всю несправедливість, яка є у світі, бо саме це нам здається добром. Натомість добрий вчинок, який робить Ісус Христос, — це Його смерть на хресті, бо Ісус це робить з послуху волі Отця Небесного. Він перед своєю мукою молиться в Гетсиманському саду: «Отче, коли Ти хочеш, віддали від Мене цю чашу; тільки хай не Моя, а Твоя буде воля!» (Лк 22,2).
З іншого боку, якщо подивимося структуру спокуси, то зауважимо: ми згоджувалися зі спокусою лише тому що в ній нам об’являлось якесь «добро»: «Тож побачила жінка, що дерево було добре для поживи й гарне для очей і приманювало, щоб усе знати; і взяла з нього плід та й скуштувала й дала чоловікові, що був з нею, і він теж скуштував» (Бут 3,6). Це той гачок, на який нас бере спокусник. Проте єдине, чого не можемо знайти у спокусі, — це відданості волі Небесного Отця. Вона їй однозначно буде суперечити, а сумління нам про це буде нагадувати.
Це найважливіший критерій, який відділяє спокусу від натхнення Божого. Гріх не тільки не єднає нас з Богом — він нас від Нього віддаляє.
Отже, добрі вчинки — це ті, які ми робимо згідно з волею Божою. І тут заповіді Божі, вчення Церкви є незаперечними вчителями, педагогами, які нас напоумлюють, аби вчинки провадили нас до єдності з Богом у любові, щоб ми в Ісусі Христі ставали Його синами й доньками.