Свідчення

Місіонер, наповнений Святим Духом

Czytać po polsku

15 Травня 2018, 18:38 1596 о. Адам Кручинський SVD

Переживаємо з цілою Церквою чудовий великодній період, у якому правда про Воскресіння Христа зміцнює нашу віру, розвиває надію і поглиблює любов. Це  також період, що дозволяє нам добре приготуватися до дня Зіслання Святого Духа — дня народження Церкви, до якої усі ми належимо через хрещення.

Подія зіслання Святого Духа є остаточним об’явленням того, що відбулося в місці зібрання апостолів у неділю Христового воскресіння. Саме в той день Воскреслий Христос прийшов до апостолів і сказав: «Прийміть Духа Святого!» Те, що тоді сталося приховано, при замкнених дверях, — згодом, у день П’ятдесятниці, стає відоме назовні перед людьми. Двері Горниці відчиняються й апостоли виходять до мешканців Єрусалима та всіх паломників, хто туди з’їхався на свято, — щоб давати свідчення про Христа силою Святого Духа.

У декреті про місійну діяльність Церкви (4) читаємо: «Без сумніву, Святий Дух діяв у світі ще перед тим, як Христос був прославлений. Однак у день Зелених Свят зійшов на учнів, щоб залишитися з ними назавжди; Церква публічно виявила себе перед натовпом і почала поширювати Євангеліє серед народів проголошуванням Божого Слова». Це, власне, день зіслання Духа Святого розпочинає місійну діяльність Церкви: діяльність, яка з часом охопила цілий світ.

Святий Йоан Павло ІІ, пишучи про діло першої євангелізації в енцикліці «Redemptoris Missio», зазначає, що першою і найважливішою формою євангелізації є свідчення. Сучасна людина — пише папа — більше вірить свідкам, ніж учителям; більше вірить досвіду, аніж доктрині; життю та фактам, ніж теорії; а свідчення християнського життя становить першу й незамінною форму місії (пор. Redemptoris Missio 42).

Саме життя місіонера є фундаментальною формою такого свідчення та показує певний новий спосіб поведінки. Місіонер, який, попри всі людські обмеження та нестачі, живе у простоті на взірець Христа і діє міццю Святого Духа, — стає знаком любові Бога до кожної людини, незалежно від кольору шкіри, раси чи континенту, на якому вона живе.

Таким свідченням, що дуже сильно промовляє до сучасної людини, є постать отця Мар’яна Желязка, місіонера Божого Слова, який ціле своє місійне життя віддав Святому Духові. Дух Божий провадив його дорогою концтаборів у Маутхаузені й Дахау, які стали для нього продовженням чернечого новіціату.

Саме там, натхнений Святим Духом, о. Мар’ян обіцяє, що як виживе, то ціле своє життя присвятить місії «рятування життя вічного безсмертних душ».

Там, де життя було подібне до пекла, о. Желязек поставив перед собою героїчну мету — що не означало, ніби вже тоді він знав, як це осягнути. Цей шляхетний план отець реалізував пізніше, усім своїм місійним життям.

Життя й діяльність отця Мар’яна Желязка переконує: головним діячем місії є Дух Святий, а місіонери й усі ті, хто з ним єднається в справі місій, це Його співпрацівники. Колись на місійній зустрічі в семінарії міста Пєнєнжно він звірився, що праця у справі священицьких покликань була його мрією, яка народилася ще в концтаборі, де він був свідком смерті багатьох священиків та семінаристів.

Працюючи в Індії, у регіоні Орісса, перші роки свого місійного служіння о. Желязек присвятив переважно шкільництву: працював шкільним куратором та директором школи й гімназії. Католицька місія на той час розвивала передусім шкільництво, оскільки для дітей Адівасів це був єдиний шанс вийти з бідності, ізоляції та приєднатися до індійського суспільства. Тоді ж о. Мар’ян узяв на себе відповідальність за формацію молодих священицьких покликань.

Реалізація мрій, які зродилися ще під час війни, випливала з глибокого переконання, що саме Святий Дух пробуджує священицькі та монаші покликання, а пізніше відкриває на потреби місії серця священиків, богопосвячених та мирян. То завдяки світлу й силі Духа Святого усі покликані до місійної справи та євангелізації готові виконувати Христовий поклик: залишити Батьківщину, близьких та свої спільноти, щоб іти з Євангелієм до людей інших культур, мов, звичаїв, у місця далекі та невідомі.

Коли місцева семінарія в регіоні Самбалпур була переповнена і щоразу більше молодих мешканців Індії почали приймати священицькі свячення, о. Мар’ян прийняв під своє пастирство парафію Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в святому для індійців місті Пурі. Від самого початку він займався там прокаженими, яких вважали за проклятих Богом та людьми. Тоді в серці о. Мар’яна зродилося глибоке переконання, що, відвідуючи цих викинутих із суспільства людей та працюючи з ними,  він посприяє тому, що Христос буде присутній серед них. До співпраці отець запросив сестер-монахинь, а в пожертвуваному добродіями автобусі регулярно відвідував колонію прокажених та надавав їм медичну допомогу. Це був лише початок великої справи, яку о. Мар’ян Желязек провадив аж до самої смерті. З часом у колонії для прокажених постала мала лікарня з операційною, стоматологічним кабінетом, ортопедичною лабораторією та реабілітаційним центром.

Там о. Мар’ян будує також Кухню Милосердя, проводить воду та створює так званий Сад Надії, плоди якого могли їсти мешканці цілого району. В колонії з’явилася також інтеграційна школа для дітей із родин прокажених (вона і сьогодні діє), де започатковано навчання з освітою в 11 класів для багатьох дітей.

Про заслуги о. Мар’яна Желязка свідчать багато нагород, які він отримав протягом життя. Найбільш знаковою є номінація на Нобелівську премію миру за 2002 рік.

Усі ці нагороди є вираженням вдячності, людського визнання та глибокої пошани за гуманітарну діяльність, що випливала з любові до Христа і була натхнена Святим Духом, котрому в щоденному жертвуванні о. Мар’ян довіряв своє серце, тіло, душу, сили та здібності, страждання й радості, а також саме життя і смерть. Ця посвята Святому Духові була спадщиною, яку о. Мар’ян перейняв від отця-засновника Згромадження св. Арнольда Янссена, чиїм духовним сином він залишався усе своє життя.

Пишучи ці слова, пригадую мою особисту зустріч з о. Мар’яном Желязком. Це був липень 1987 року.  І це були мої перші канікули, на які я приїхав з Папуа Нової Гвінеї. Місіонер прокажених — бо саме так із часом почали називати о. Мар’яна — також перебував на канікулах. Ми зустрілися в Закопаному. Спільно відправлена Євхаристія, сніданок та запропонована довга прогулянка з о. Мар’яном залишаться на завжди в моїй пам’яті. Насправді то о. Мар’ян ніби не вирізнявся нічим особливим серед інших місіонерів. Був дуже скромною, доброю людиною, здатною слухати та зацікавленою тим, що роблять інші. Умів також оповідати про свою працю. Вирізняла його та мотивувала до діяльності глибока віра, щира побожність, а також радість, що випливала з цілковитої довіри Богові.

Він не приховував і умів відкрито говорити про усі проблеми, труднощі та певні розчарування, пов’язані з місійною діяльністю та працею серед прокажених. Умів розповідати і про все те, що Бог зробив його руками, і що «неважко бути доброю людиною, достатньо лише хотіти». Ці слова о. Мар’ян дуже часто повторював, і кожен, хто коли-небудь, де-небудь зустрівся з цим великим місіонером прокажених із Пурі, знає ці слова напам’ять.

По 50 роках місійної праці в Індії добрий Господь 21 квітня 2006 року забрав о. Мар’яна Желязка до себе, щоб винагородити діло, яке отець виконував для «рятування життя вічного безсмертних душ». Його тіло спочиває серед тих, кому він присвятив ціле своє життя.

У день, коли згадували Матір Божу з Лурда і святкували Всесвітній день хворих, 11 лютого 2018 року, парафіяльний храм у Пурі сповнився гучними оплесками після того, як архієпископ Джон Барва SVD урочисто оголосив про початок беатифікаційного процесу о. Мар’яна Желязка.

Отож, можемо сміливо молитися про винесення на вівтар о. Мар’яна, щоби він своїм заступництвом надихав серця усіх тих, кому місіонери та місіонерки проголошують Євангеліє. Щоб якомога більше людей могли відкривати красу віри та приймати Христа як свого Господа і Спасителя. А також щоб ті, хто не виїжджає на місійні землі, підтримували місіонерів даром молитви, жертвуванням своїх страждань і матеріальною допомогою.

У наші часи людство перебуває в часі перемін та пошуків, потребуючи оживлення місійної діяльності Церкви (пор. Redemptoris Missio 30). Тому наше місійне покликання вимагає від нас щораз більшої апостольської відваги, а її уділити нам може лише Святий Дух. Просімо, отже, про дари Святого Духа, які дозволять нам подолати усі проблеми Нової Євангелізації.

Нехай же відвага, що спонукала місіонерів минулого — представником яких є о. Мар’ян Желязек, — заохочує усіх нас до тієї самої готовності слухання голосу Святого Духа та ревного проповідування.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Збір на існування CREDO
Зібрано Залишилося зібрати
13142грн
65953грн
Потрібно зібрати
79095грн
Залишилося
8днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: