У віці 92 років помер у Манагуа колишній архієпископ цього міста, кардинал Мігель Обандо-і-Браво.
Він був гарячим критиком єднання марксистського режиму сандіністів з так званою «Народною Церквою», що надихалася «теологією визволення».
Майбутній кардинал народився 2 лютого 1926 року в місцевості Ла Лібертад поблизу Чонталеса. Змалку перебував у контакті з салезіанськими школами — як у своїй країні, так і в Сальвадорі, Гватемалі, Колумбії та Венесуелі. Також і священицькі свячення він прийняв у Згромадженні св.Франциска Сальського, 10 серпня 1958 року в Гватемалі, з рук Апостольського нунція в цій країні та Сальвадорі, архієпископа Джузеппе Паупіні. Потім працював учителем математики й фізики у школах Нікарагуа і Сальвадора, а в 1959-1961 роках відповідав за дисципліну в салезіанській духовній семінарії у столиці, Сан Сальвадорі. У 1962-1968 роках виконував різні обов’язки у своєму чернечому згромадженні.
18 січня 1968 року папа Павло VI призначив його єпископом-помічником Матагальпи (єпископські свячення відбулися 31 березня того ж року). 16 лютого 1970 року той де папа поставив єпископа Обандо-і-Браво на столичну митрополичу кафедру. В 1971-1974 та 1979-1983 роках митрополит Мігель очолював єпископат своєї країни, а в період 1976-1980 років став на чолі Єпископського секретаріату Центральної Америки і Панами.
Цей ієрарх брав активну участь у суспільно-політичному житті Нікарагуа, зокрема захищаючи права людини, і людей праці зокрема, у період диктаторського правління сім’ї Сомосів, а також після їх повалення у липні 1976 року та захоплення влади лівим, марксистським Фронтом національного визволення імені Сандіно. Це стягнуло на нього та інших єпископів часту й гостру критику з боку лівих, як у своїй державі, так і за кордоном, які звинувачували його то у втручанні в політику, то, навпаки, у браку політичної активності. Однак ця позиція також заслужила визнання: архієпископ Манагуа заслужив кілька престижних нагород, зокрема, австрійською відзнакою імені Бруно Крайського (1979), значок «Мир і свобода» (США) роком пізніше, та інші. 2007 року він очолив Національну раду примирення і миру, яка намагалася лікувати все ще незагоєні рани громадянської війни з 1980-х років. 2016 року кардинала Обандо-і-Браво визнали Національним героєм примирення і миру.
Кардиналом він став 25 травня 1985 року за рішенням Йоана Павла ІІ — це була перша кардинальська номінація в історії Церкви в Нікарагуа. Це рішення викликало моментальну критику зі сторони лівацьких медій в Латинській Америці та Європі, так ніби Папа зробив це «на зло» сандіністам і лівим, причому не тільки цієї країни, але й в усьому регіоні.
Як єпископ і кардинал, Мігель Обандо-і-Браво брав участь, зокрема, у кількох засіданнях Синоду єпископів, у IV конференції CELAM (Рада єпископів Латинської Америки) в Санто-Домінго у 1992 році та був особистим папським посланцем на святкування 400-річчя культу «Чорного» Христа з Есквіпуласа в Гватемалі (березень 1995).
Після сповнення «канонічного віку» в 75 років (а точніше, то 79) він відійшов із посади архієпископа Манагуа 12 березня 2005 року. Однак взяв участь у конклаві, який 19 квітня того ж року обрав папу Бенедикта XVI. Новий папа призначив старого ієрарха одним з учасників ХІ Загального засідання Синоду єпископів про Євхаристію (жовтень 2005).
По смерті кардинала Обандо-і-Браво Колегія кардиналів налічує 212 членів, з яких 115 можуть брати участь у можливому наступному конклаві. У цьому гроні є ще 20 кардиналів, призначений Йоаном Павлом ІІ, 47 поставив Бенедикт XVI і вже 48 — Папа Франциск.
Із числа кардиналів-неелекторів, яких разом 97, Йоан Павло ІІ призначив 57 ієрархів, папа Бенедикт — 28, і Франциск — 12.
Найстаршими за віком кардиналами на сьогодні є колумбієць Хосе Пім’єнто Родрігес, ліванець Насралла П’єр Сфейр і француз Роже Етчегерай, який також має найдовший стаж у Колегії кардиналів: він був призначений 1979 року.
фінансово.
Щиро дякуємо!
