«Я не скажу, що відчуваю, бо йому буде прикро», «я не скажу їй правду, тому що боюся завдати їй болю». Рабство мовчання. Як чесно говорити зі своїми близькими про важкі речі?
Серед способів звільнення від токсичних відносин є такі, як: визначення ваших прав і потреб, окреслення власних меж і вимога до інших їх не перетинати. І хоча це найважливіший крок для того, щоби позбутися токсинів у відносинах, ми не зможемо повністю їх позбутися, якщо не навчимося називати свої емоції та правильно їх висловлювати — з повагою до себе та інших. Сьогодні займемося саме цим.
Рабство мовчання
Нещодавно на корковій дошці в квартирі моєї подруги я побачила написані на ній вчинки милосердя. Пройшли вже роки з часу катехизації в школі, тому я вже забула, що один з них — це «напоумити грішника». В результаті дискусії, яка між нами почалася, ми прийшли до висновку, що це, мабуть, один із найменш популярних вчинків милосердя. Здається, набагато простіше відвідати хворого або нагодувати голодного, ніж напоумити грішника, чи не так? Я думаю, що йдеться не тільки про ситуації, коли хтось відкрито тяжко грішить. Гадаю, що коли хтось нас кривдить — це теж свого роду гріх.
Я спробувала пригадати, коли я відкрито, щиро і однозначно сказала комусь із моїх родичів, що він робить щось, що мене кривдить чи болить. І не змогла згадати! Чи означає це, що я перебуваю в неволі мовчання?
Щоби комусь не було прикро…
Щодня живучи в оточенні людей, неможливо уникнути конфліктів і зіткнень. Протистояння з чиєюсь іншістю, слабкістю, обмеженнями, недоліками або, зрештою, гріхами може нам дорого коштувати. Навіть кілька разів на день хтось може намагатися переступити наші кордони, сказати щось неприємне, поводитися з нами несправедливо, маніпулюючи різними способами.
Все це впливає на нас, викликаючи певні емоції. Тож автоматично виникає запитання: що з ними робити? Чи насправді добрим буде припущення, «я не скажу, як почуваюся, бо йому може бути прикро» або «до завтра ми вже забудемо про цей випадок?» Чи справді по-християнськи — пробачити відразу, не розповідаючи людині, що ми відчували? Чи радше ми не повинні «застерегти грішника»?
Вивільніть емоції
Фрейд якось сказав: «Невисловлені емоції ніколи не помирають. Вони поховані живцем, щоби повернутися пізніше в набагато гіршій формі». Гадаю, ці слова показують глибоку правду про те, що невиражені емоції можуть нам зашкодити, навіть якщо здаються не такими вже й важливими. Вони не лише можуть в нас накопичуватися, щоби пізніше проявитися у вигляді депресії, стресу або втоми, але також можуть впливати на наші стосунки, створюючи між нами та іншими людьми дистанцію, атмосферу нещирості, що заважає реальній і справжній близькості.
Як християни іноді ми думаємо, що правда для когось може бути надто болючою, і будучи надмірно делікатними і співчутливими, ми утримуємося від того, щоби щиро висловитися, з боязні завдати комусь шкоди. Нам також часто хочеться вибачитися перед кимось за те, що кажемо йому правду, ніби це було б гріхом або помилкою. Тим часом сам Ісус не вагався говорити людям правду і чітко повідомляти про те, що він має на увазі. Я впевнена, що Ісус прозоро і без зволікання висловлював свої емоції!
Завдавайте болю, що розвиває
Моніка і Марцін Гайда в книжці «Розвиток. Як співпрацювати з благодаттю?» поділяють біль на невротичний і такий, що розвиває. Нас особливо цікавить другий. Автори пишуть, що це біль, який може виникнути в людині, коли вона чує від когось не обов’язково легку, але правдиву інформацію про себе. Тоді людина вибита із зони комфорту, бо чує про себе щось незручне. Вона змушена зіткнутися з тим, що не все в ній ідеально — а це, звісно, неприємно!
Правда, яку чуєш від інших, часто може бути пов’язана з болем, але з таким, який допомагає розвиватися. Чи знаєте ви, що розповідаючи правду про свої почуття людині, яка вас кривдить, ви даєте їй шанс на зміну і вдосконалення? Якщо ви не скажете їй про те, що вам боляче, вона ніколи не дізнається, що робить щось не так. Таким чином, це спосіб захистити не тільки себе, а й інших людей. Парадоксально, що говорити правду іншим — це наш християнський обов’язок! Ми несемо відповідальність одне за одного — маємо вказувати добрі дороги, навіть якщо іноді це неприємно.
Як це зробити?
Навіть якщо ми переконані в тому, що потрібно відкрито і чесно говорити правду про те, як на нас впливає поведінка інших, залишається один ключовий аспект — як це зробити? Адже неважко вибухнути гнівом і вилити стрімголов купу претензій або розповісти комусь про свої почуття через півроку після ситуації, яка їх викликала, коли всі емоції вже вляглися. Йдеться швидше про те, щоби вміло регулювати свою реакцію і надати нашому співрозмовнику інформацію про його поведінку таким чином, аби він відчував, що це його будує, а не принижує. Отже, як побудувати конструктивні відповіді?
1.По-перше: назвіть свої почуття. Спробуйте зробити це якомога точно і конкретно. Уникайте довгих і складних описів, а швидше шукайте, що найкраще описує те, що ви відчуваєте — чи це гнів? Смуток? Розчарування?
2.По-друге: даючи інформацію іншій людині про свої почуття, пам’ятайте: завжди говорити ВІД СЕБЕ і ПРО СЕБЕ. Отже, почніть речення словами «я відчуваю гнів», а не «ти мене дратуєш»; «мені сумно», а не «ти мене засмутив». Таким чином ви показуєте: на те, що ви відчуваєте, впливає багато чинників, а інша людина — лише запальничка цієї емоції. Наприклад, ви могли би подумати, що вас розізлив начальник, тоді як ваша злість почалася ще вранці, коли ви спізнилися на трамвай, на вулиці вас захляпав автомобіль, який в’їхав в калюжу, а ви подумали, що у вас в житті нічого не виходить.
3.По-третє: визначте, що конкретно в поведінці іншої людини викликало ваші емоції. Ви можете сказати: «я злюся, бо ти не виніс сміття», «мені дуже прикро, коли ти не слухаєш мене» або «я розчарована через те, що ти забув про мій день народження».
4.По-четверте: посилайтеся на конкретну поведінку, а не на узагальнені риси. Кажіть не «ти ледачий», а «ти не прибрав після себе». Уникайте узагальнень типу «ти ніколи нічого не розумієш», скажіть краще: «вчора, коли я до тебе зверталася, ти не зрозумів, що я мала на увазі». Завдяки цьому ви не травмуєте людину несправедливою оцінкою.
5.По-п’яте: називайте свої очікування. Недостатньо сказати: «я серджуся, коли ти кричиш на мене». Обов’язково треба додати, що в зв’язку з цим ви очікуєте, аби людина могла змінити свою поведінку. Тож додайте: «хочу тебе попросити наступного разу спокійно висловлювати свої емоції».
6.Пам’ятайте, як виглядає конструкція доброї зворотної інформації:
«Я відчуваю… (ваші почуття), коли ти… (поведінка іншої людини, яка викликала емоції). Я потребую/очікую… (ваші очікування щодо іншої людини)».
Спілкуючись таким чином, ви нікому не зашкодите і додатково збільшите шанси на те, що інша людина почує вас і змінить свою поведінку!
Переклад CREDO за матеріалами: Марія Кшемєнь, Deon
фінансово.
Щиро дякуємо!
