У Росії триває Чемпіонат світу з футболу. Спорт доволі популярний і єднає довкола себе мільйони вболівальників. Проте країна, яка є господарем цьогорічного чемпіонату — окупувала частину України, вбиває синів і дочок українського народу. Зрештою, міжнародна спільнота обтяжила Росію санкціями також не просто так. То чи морально дивитися трансляції матчів, вболівати чи навіть їхати в Росію на чемпіонат?
CREDO запрошує розставити крапки над «і» о. Петра Балога ОР, віце-директора Інституту релігійних наук св. Томи Аквінського:
— Хтось би сказав, що спорт — поза політикою, але це вже говорили про мистецтво, культуру, та час показав, що ті актори та співаки, котрі так говорили, виявилися, у підсумку, доволі сумнівними патріотами України. Це не дивно, бо поєднувати такі речі важко. Виходить якесь роздвоєння. Така свого роду шизофренія: окупація Росією частини українських територій триває вже не перший рік і співпраця з окупантом у будь-якій формі не може бути чимось нормальним. Я припускаю, що можна мати зв’язки з Росією, які не пов’язані з політикою чи економікою — це друзі чи родичі, які не підтримують режим Путіна. А виступати там на концертах у Кремлі, їздити на заходи, пов’язані зі святкуванням державних свят Росії, а тут казати, що все це поза політикою — то не така вже й нейтральна позиція.
Звісно, сам по собі футбол є поза політикою, сам по собі футбол — це лише спорт і нічого у цьому такого немає. Проте, з огляду на те, що відбувається в країні, яка по-перше влаштовує цей чемпіонат не лише з огляду на спорт, але також і з політичних міркувань, щоб підняти свій рейтинг, який так між іншим впав після окупації та агресії, дивитися цей чемпіонат чи їхати вболівати – це посередньо сприяти покращенню її рейтингу. Це непорядно.
Виникають, звісно, запитання чи це гріх, якщо гріх, то який? Смертельний/не смертельний? Тут не порушується жодна пряма заповідь. Тут йдеться більше про те, що ми підтримуємо когось у його злочинній діяльності. Слово «непорядно» тут пасує якнайбільше. Це нечесно, це брак солідарності. Це те, про що документи Церкви вже давно і багато говорять. Наприклад Сompendium соціального вчення Церкви говорить про те, що солідарність із пригнобленими, убогими, переслідуваними чи тими, кому загрожує смерть має велике значення. Особисті інтереси не повинні перевищувати суспільних інтересів. Якщо буде «я хочу дивитися, бо я це люблю», і всюди буде лише «я» — бракує «ми», як єдності із цілим суспільство. Є ти і всі інші, а є я і мої вподобання, і на все інше мені начхати. Але коли один член страждає, всі інші також це відчувають. Я вже не говорю про тих, хто поїхав до Росії вболівати за чемпіонат. Бере пряму участь, платить гроші за проживання та харчування, фактично піднімає рейтинг країни-агресора своїми грошима.
Можна обурюватися, що світ на це дивиться, дозволив організувати все це і тепер мовчить. Можна проводити аналогії з Німеччиною, яка тоді ще не була явним і прямим агресором у 1936 році під час Олімпіади. Але участь у цій Олімпіаді та її підтримка багатьма країнами, посприяли рейтингу Німеччини та відкрили їй шлях до страшних злочинів. А це співучасть.
Це на особистому рівні також – не є так, що коли ти щось робиш, але цього ніхто не бачить, то це вже не гріх. Ні, все накладає свій моральний відбиток, також і перед собою самим, а отже і перед Богом. Це наче йти на гостину до людини, яка вбила твого брата і навіть не шкодує про це. Отак і тут – люди беруть участь у святі, виправдовуючи це тим, що воно немає ніякого відношення до його злочинної діяльності. Йдеш «в гості», хоча знаєш, що організатор причетний до смертей людей із твоєї родини, навіть якщо й далекої. І це не аргумент, що подобається дивитися і ти ціле життя дивився, бо завжди все відбувалося за інших обставин ніж зараз.
Автор плакатів: Андрій Єрмоленко
фінансово.
Щиро дякуємо!
