Роздуми над Першим читанням на п’ятницю ХІ Звичайного тижня, рік ІІ
Тими днями довідалась Аталія, мати Ахазії, що її син умер, устала вона й вигубила всю царську родину. Але Єгошева, дочка царя Йорама, а сестра Ахазії, взяла Йоаса, сина Ахазії, і потай вивела його з-поміж царських синів, що мали бути вбиті; вивела його разом з його годувальницею у спальню та й сховала від Аталії, і так його не вбито. Так він пробув при ній, схований у Господньому храмі, шість років, тим часом, як Аталія царювала над краєм.
У сьомому році послав Єгояда за сотниками каріїв і за вартовими й провів їх до себе в Господній храм. Він уклав з ними змову, заприсяг їх у Господньому храмі й показав їм царського сина.
Зробили сотники точно так, як їм наказав священик Єгояда. Кожен узяв своїх людей – тих, хто приходив в суботу, й тих, хто відходив в суботу, – і прийшли вони до священика Єгояди. Священик роздав сотникам списи й щити царя Давида, що були в Господньому храмі. І поставали вартові, кожен із зброєю в руках, від правого до лівого боку храму, лицем до жертовника і до храму, навкруги царя.
Тоді Єгояда вивів царського сина, поклав на нього корону і царські ознаки, проголосив його царем і помазав його. Ті ж плескали в долоні й гукали: «Нехай живе цар!»
Почувши гуки людей, Аталія пішла до народу в Господній храм, і бачить – стоїть цар на підвищенні, за звичаєм, а князі й сурмачі при царі і весь простий люд веселиться й сурмить у сурми. І роздерла Аталія одежу на собі й скрикнула: «Змова! Змова!»
Та священик Єгояда повелів сотникам, тим, які були над військом, і сказав їм: «Виведіть її з двору святині, а хто за нею піде, того убийте мечем!» – бо сказав був священик: «Не треба вбивати її в Господньому храмі».
Ті наклали на неї руки, і як вона ввійшла через Кінський вхід у царський палац, там її й убито. Єгояда уклав умову між Господом, царем і народом, щоб цей був народом Господнім; також і між царем та народом. Увесь народ краю пішов до храму Ваала й зруйнував його; він розбив на друзки жертовники його та ідолів, а Маттана, жерця Ваалового, вбив перед жертовником. Священик Єгояда приставив сторожу до Господнього храму.
Увесь народ краю був веселий, і місто заспокоїлось. Аталію ж убито мечем у царському палаці.
2 Цар 11,1-4.9-18.20
Криза в Південному царстві, в Юдеї. Цариця Аталія вбиває всіх претендентів на трон. Це не просто політична криза, це безпосередня загроза Божим обітницям, що пов’язані з домом Давида, з царем, що походить із Давидової династії. Аталія — дочка Єзавелі, з якою довго боровся пророк Ілля, а дочка продовжує лінію матері. Є такі люди, які роблять з боротьби із вірою мету свого життя. Роблять це і на релігійному ґрунті, і на політичному полі. Але їхні плани раптово обриваються, і досить трагічно.
В Ізраїлі священики беруть активну участь і в політиці також, але потім повертаються до своїх безпосередніх обов’язків: відновлюють союз народу з Богом, але також між царем і народом, аби кожен знав свої обов’язки та права. У 12 вірші в українському перекладі сказано, що священик «поклав на нього корону і царські ознаки, проголосив його царем і помазав його». «Царські ознаки» буквально можна перекласти «свідоцтво, мандат», і це вказує на сувій Закону Мойсея. При коронації цар отримував свій особистий примірник Божого Закону, щоб його часто читати, роздумувати. Ось на цьому й базується союз між царем і народом.
Якось сьогодні таке політичне читання. З цікавими думками на всі часи. Бо й політика має пам’ятати про Бога.
фінансово.
Щиро дякуємо!
