Папа: світ потребує «революції ніжності»

Приймаючи учасників симпозіуму на тему «Богослов’я лагідності згідно з Папою Франциском», Святіший Отець нагадав: «Божа лагідність допомагає нам зрозуміти, що любов є сенсом життя».

«Сьогодні більше, ніж будь-коли раніше, ми потребуємо революції ніжності. Це нас спасе», — наголосив Святіший Отець. Він прийняв у четвер, 13 вересня 2018 р., учасників національного богословського симпозіуму, який відбуватиметься від 14 до 16 вересня в Ассізі. Його організатором є центр сімейного душпастирства «Дім лагідності», а програмою передбачені виступи богословів, біблеїстів та гуманістів. Промовляючи напередодні заходу до організаторів і учасників, Папа запропонував їм три моменти для роздумів, повідомляє Vatican News.

Богослов’я лагідності

Перший аспект стосувався богослов’я лагідності. Святіший Отець зауважив: може здаватися, ніби ці два слова віддалені одне від одного: перше стосується академічної сфери, а друге — міжособистісних стосунків. Однак «наша віра нерозривно їх пов’язує».

«Богослов’я, по суті, — пояснив він, — не може бути абстрактним, бо якби воно було таким, то було б ідеологією, а богослов’я народжується з екзистенційного пізнання, із зустрічі зі Словом, яке стало тілом! Отож, богослов’я покликане переказувати конкретність Бога-Любові. А лагідність є добрим “екзистенціалізмом”, придатним, щоби передавати в наш час любов, яку Господь має до нас».

Від практичного до чуттєвого

За словами Папи, нині люди менше, ніж у минулому, зосереджуються на поняттях і на конкретній діяльності, а більше на «відчуттях». Це може не подобатися, але це факт. Очевидно, «богослов’я не може применшуватися до почуття», але й не може ігнорувати, що в багатьох частинах світу підхід до життєвих питань починається від того, «що людина відчуває емоційно». Отож, перед теологією стоїть виклик «супроводжувати це шукання суттєвого, вносячи світло, яке походить із Божого слова», а цьому може посприяти «добре богослов’я лагідності».

«Це можливе, бо Божа любов це не абстрактний загальний принцип, вона — особиста і конкретна», — сказав Святіший Отець. У цьому питанні йому здаються важливими два аспекти, які і є двома наступними спонуками для роздумів: краса почуватися любленими Богом та краса відчувати, що ми любимо в Боже ім’я.

Почуватися любленими

Як зауважив Папа, лагідність може вказувати на наш спосіб сприйняття Божого милосердя сьогодні. Вона відкриває нам, «поряд із батьківським, також і материнське обличчя Бога», який «любить нас любов’ю, безмежно більшою від тієї, яку матір має до своєї дитини». Хоч би що сталося, ми «можемо бути впевнені в тому, що Бог є поруч, співчутливий і готовий зворушитися». Лагідність є «протиотрутою» від страху перед Богом. Почуватися любленими Богом означає «навчитися довіряти Богові».

«Ці та інші думки може поглиблювати богословський пошук, — наголосив Святіший Отець, — щоб запропонувати Церкві “сповнену смаку” теологію, щоб допомогти жити усвідомленою вірою, яка палає любов’ю та надією, щоб спонукати впасти навколішки, коли нас торкнулася і зранила божественна любов. У цьому сенсі лагідність посилається на Страсті. Хрест, насправді, є печаттю Божої ніжності, яку черпаємо з Господніх ран. Його рани є вікнами, крізь які навстіж відкривається Його невидима любов. Його Страсті запрошують нас перетворювати наше кам’яне серце в тілесне, захопитися Богом. А також і людиною, з любові до Бога».

Почуватися спроможними любити

У цьому контексті Наступник святого Петра перейшов до останнього аспекту, підкреслюючи: «Коли людина почувається по-справжньому любленою, то відчуває спонуку й самій любити». З іншого боку, «якщо Бог є безмежною ніжністю, то також і людина, створена на Його образ, здатна бути лагідною».

«Таким чином, лагідність далека від того, щоб применшуватися до сентименталізму; вона є першим кроком до подолання самодостатності, щоб вийти з егоцентризму, який викривлює людську свободу. Божа ніжність допомагає нам зрозуміти, що любов є сенсом життя», — сказав Папа.

Богослов’я, що прямує вперед

На думку Святішого Отця, ці короткі зауваження спрямовують до «богослов’я в дорозі», до такої теології, що виходить із вузьких стежок, «у яких вона іноді затиснена», та з динамізмом звертається до Бога, «беручи людину за руку». Таке богослов’я не зосереджується на собі, а спрямоване на служіння спільноті, не вдовольняється повторенням парадигм минулого, але є «втіленим Словом». Бо «Боже слово незмінне», однак у кожній епосі змінюється «тіло, яке воно покликане прийняти».