Не бути глухими й байдужими до волання убогих і за прикладом Ісуса простягнути їм руку, бо в цьому — наш найбільший скарб у вічності. Таке заохочення прозвучало з уст Святішого Отця у проповіді з нагоди Всесвітнього дня убогих.
Відпустити й залишити, підбадьорювати, простягнути руку. Це три жести Ісуса, які можемо побачити в євангельській розповіді про те, як Ісус, відпустивши народ, пішов молитися на гору. Опісля прийшов уночі до учнів, ступаючи по воді, та врятував Петра, що стан тонути. Ці слова стали темою проповіді, яку Папа Франциск виголосив під час Святої Меси з нагоди ІІ Всесвітнього дня бідних, повідомляє Vatican News.
У неділю, 18 листопада 2018 р., на Євхаристійне богослужіння в базиліці святого Петра у Ватикані зібралися потребуючі й ті, хто їм допомагає: представники осередків «Карітас», інших організацій та спільнот, волонтери.
Залишити, прямуючи проти течії
У хвилини тріумфу, після помноження хлібів, Ісус залишив натовп, який Його звеличував. Також учням, які прагнули втішатися славою, Він звелів сісти в човен та відплисти, а тоді вийшов на гору, щоб молитися. Пізніше, посеред ночі, пішов до своїх, ступаючи по воді, в той час як вітер здіймав хвилі.
«В усьому, — сказав проповідник, — Ісус прямує проти течії: спочатку залишає успіх, потім — спокій. Він навчає нас мужності залишати: залишити успіх, який надимає серце, та залишити спокій, що присипляє душу».
Бог і ближній — справжні скарби
Все це для того, щоби прямувати до Бога, молячись, і до потребуючого — люблячи. «Ось справжні скарби життя: Бог і ближній. Виходити до Бога та сходити до ближніх — це курс, вказаний Ісусом», — наголосив Папа. «Ісусові учні не призначені для передбачливого спокою нормального життя. Як їхній Господь, вони перебувають у дорозі, не обтяжені, готові залишити миттєву славу, уважні, щоб не прив’язуватися до швидкоплинних благ».
Християнин знає, зазначив Папа, що його батьківщина деінде, що вже тепер він є «співгромадянином святих і домашнім Божим», як пише святий Павло у Посланні до Ефесян. Ми живемо не для того, щоби нагромаджувати. Отож, слід просити в Бога, щоб бути схожими на Церкву, описану в Діяннях Апостолів. «Розбуди нас, Господи, від лінивого спокою, від штильної безтурботності наших безпечних портів. Відшвартуй нас від самодостатності, яка є баластом життя, визволи від шукання популярності. Навчи нас уміти залишати, щоби спрямувати життєвий курс за Твоїм курсом: до Бога і до ближнього», — молився Папа.
Ісус перемагає сили зла
Серед глибокої ночі Ісус прийшов до своїх, щоб підбадьорити їх. Хоч мова йде про озеро, євангеліст говорить про «море». В ці часи пітьмою своїх глибин море було символом сил зла. Отож, Ісус іде до своїх, «топчучи лихих неприятелів людини». Саме в цьому полягає суть цього знаку, який є не маніфестацією могутності, але об’явленням того, що «Ісус і лише Ісус перемагає наших великих ворогів»: це диявол, гріх, смерть і страх. Також і нам Він каже сьогодні: «Це Я, не бійтеся!»
«Човен нашого життя часто колишуть хвилі та розхитують вітри, і навіть коли води спокійні — швидко знову починають хвилюватися. Отож, ми займаємося тимчасовими бурями, які здаються нам єдиними проблемами. Але проблемою не є буря, а те, як саме нам плисти життям. Таємниця доброго плавання полягає в тому, щоб запросити на борт Ісуса», — мовив Святіший Отець. Лише в такому разі ми отримаємо підбадьорення та відчуємо те, що й учні: коли Ісус увійшов до човна, хвилі втихомирилися.
«І лише з Ісусом ми самі станемо спроможні підбадьорювати. Є велика потреба в людях, які вміють утішати, але не порожніми словами, а промовляючи життям, жестами життя. Іменем Ісуса дарується справжня відрада. Не формальні та байдужі заохочення, але присутність Ісуса приносить полегшення. Підбадьори нас, Господи: втішені Тобою, будемо справжніми утішителями для інших», — підніс молитву Папа.
Початок віри
Третій жест: простягнувши руку серед бурі, Ісус рятує переляканого Петра, який, злякавшись і засумнівавшись, починає потопати. За словами Святішого Отця, можемо уявити себе на місці Петра, адже й ми маловірні та «жебраємо спасіння», потребуємо Господньої руки, яка витягає зі зла.
«Це є початком віри: позбутися гордівливої переконаності в тому, що з нами все гаразд, що ми автономні та спроможні, визнавши себе такими, що потребують спасіння», — сказав Святіший Отець. Саме тому «переживати віру в контакті з нужденними важливо для всіх нас». Ідеться не про «соціологічне рішення, не про моду понтифікату, а про богословську вимогу».
Почути волання бідних
Папа зауважив, що Ісус почув крик Петра, і ми повинні просити благодаті «чути волання тих, хто живе у штормових водах», тобто «волання бідних», яке щодня стає «дедалі сильнішим», але «менш вислуханим».
Перед лицем «розтоптаної людської гідності» ми часто стоїмо або зі складеними руками, або розводячи руки, почуваючись безсилими перед темними силами зла. «Але християнин не може стояти байдуже зі складеними руками, або ж з розведеними через відчуття фатальності. Віруючий простягає руку, як Ісус до нього. Бог вислуховує волання бідних, а ми? Чи маємо очі, щоб бачити, вуха, щоб чути, руку, аби простягнути?» — запитав Франциск. Господь простягає руку, наголосив він, і це — безкорисливий, а не вимушений жест.
«Подивімося на свої дні: чи серед багатьох речей ми робимо щось безкорисливе, щось для того, хто не має нічого навзамін? Бо це буде наша простягнута рука, наше справжнє багатство в небі».
фінансово.
Щиро дякуємо!
