Чи замислювалися ви взагалі про те, що смуток може бути ще й причиною моральної провини, що смуток може спустошити життя, не тільки наше, а й інших людей?
Святий Євагрій пише про смуток так:
«…іноді походить від нездійснених бажань, іноді — це наслідок гніву. Щодо нездійснених бажань — це відбувається так: певні думки наближаються і викликають в пам’яті душі дім, батьків і старе життя; і коли вона не опирається, а залишається й розпливається в цих задоволеннях, які існують тільки в уяві, то вони, схопивши її, занурюють у горі, оскільки попередніх речей більше немає і вони навіть не можуть існувати через теперішній спосіб життя. І що легше нещасна душа підкоряється першим думкам, то більше вона пригнічена і поглинута другими» (Аскетичні твори, том 1).
У цьому уривку варто звернути увагу на два корені, з яких цей демон смутку зростає, два обличчя, які він має. А саме: з одного боку, це як дитя гніву, а з іншого — дитя наших старих, більш-менш конкретних, нездійснених бажань на тлі розчарування, яке виростає з цього стану.
Гнів базується на запальній частині душі людини й бере початок із того, що людина раптом починає виявляти: всі бажання її серця не сповняться, люди їй не підкоряться, світ не стане таким, як вона би хотіла. І в цей момент починає здійматися гнівна думка, яка зрештою вибухає.
Однак остаточно людина бачить, що удар її кулака, сила її гніву, її спротиву, ця злість на інших людей, які не виправдали її очікувань, рано чи пізно скінчиться. Згоряє паливо, та енергія, яку людина мала, коли вибухнула гнівом на когось, — і це перетворюється в сум, тобто в розчарування і байдужість, які поступово поглиблюються.
Як описує Євагрій, кожен демон показує щось приємне, приносить якесь задоволення, і єдиний демон, який задоволення і радості не дає, — це демон смутку, що показує світ як своєрідну безнадію; як річ, яка приносить лише розчарування; людей, які не приносять радості, а швидше — використовують; і заохочує людину повністю відступити, здатися, опустити голову і перестати боротися, бо світ сповнений нікчемності, і немає більше жодної надії.
З іншого боку, Євагрій зауважує:
«Того, хто подолав пожадливість, подолав пристрасті, — не здолає смуток. Стриманий не засмутиться браком їжі; врівноважений — якщо не досягне надмірного задоволення, лагідний — якщо зникне можливість помсти; смиренний — коли буде позбавлений людських почестей; нежадібний до грошей — коли зазнає збитків. Бо вони рішуче відвернулися від жадання цих речей. Як захищеного бронею не може вразити куля, так безпристрасного не ранить смуток» (Аскетичні твори, том 1).
Чи замислювалися ви взагалі про те, що смуток також може бути причиною моральної провини, що смуток може спустошити життя, не тільки наше, але й інших людей?
Читайте також: Гріх непоміркованості. Коли починається духовна обжерливість?
Переклад CREDO за: Шимон Гіжицький OSB, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
