Чи католики завжди і в усьому мають погоджуватися з Папою?

Питання: Чи Папа завжди правий і чи католики завжди і в усьому мають погоджуватися з Папою, вважаючи його голосом Бога?

Відповідь: Голос Бога на землі — це, насамперед, голос нашої совісті, як казав блаженний кардинал Ньюмен. Також ІІ Ватиканський Собор стверджує, що в своїй совісті людина не сама, а перебуває там наодинці з Богом і слухає Його голос. Ось у чому полягає це соборне вчення: «У глибині своєї совісті людина відкриває закон, який не сама собі дала, а якому має коритися і голос якого — що завжди закликає його любити і творити добро, а зла уникати — відгукується, коли потрібно, в його серці: ось це роби, а цього уникай. Адже в серце людини — написаний Богом закон, в послуху якому полягає вся його гідність і за яким він буде суджений. Совість — це саме потаємне ядро людини, його святая святих, де він залишається наодинці з Богом, чий голос звучить у глибині його душі («Gaudium et spes», 49) — відповідає Vatican News.

Учительство Папи Римського є продовженням у часі вчення Христового. Запорука цього вчительства — сам Христос, який сказав апостолу Петру: «Я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла; а ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів» (Лк 22,32). І ще: «Ти — Петро (скеля), і Я на цій скелі побудую мою Церкву, й пекельні ворота її не подолають. Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв’яжеш, те буде зв’язане на небі; і те, що ти на землі розв’яжеш, то буде розв’язане й на небі» (Мт 16,18).

Учительство Папи Римського вимагає від нас послуху у вірі. ІІ Ватиканський Собор про це каже: «Ця безпомилковість, якою Божественний Відкупитель побажав наділити свою Церкву у визначенні вчення про віру і звичаї, простягається так широко, як і скарбниця Божественного Одкровення, яка має свято зберігатися і вірно тлумачитися. В силу своєї посади цієї безпомилковістю володіє Римський понтифік, голова Колегії єпископів, коли він як верховний пастир і вчитель всіх вірних Христу, який утверджує у вірі своїх братів (пор. Лк 22,32), остаточно проголошує будь-яке вчення про віру і звичаї. Тому його визначення по праву називаються непорушними самі по собі, а не за згодою Церкви, бо вони виносяться за сприянням Святого Духа, обіцяного йому в особі блаженного Петра і, отже, не потребують жодного затвердження інших осіб і не підлягають жодній апеляції до іншого суду («Lumen gentium» 25). «Цей побожний послух волі і розуму слід насамперед виявляти щодо автентичного вчителювання Римського Первосвященика — навіть тоді, коли він не говорить “ех cathedra”. Це означає, що його верховне вчительство слід шанобливо визнавати, висловлених ним суджень слід щиро дотримуватися згідно висловленої ним думки і волі, яка проявляється насамперед або в характері тих чи інших документів, або в неодноразовому викладі одного і того ж вчення, або в самій словесній формі будь-якого висловлювання» (там само).

Твердження ІІ Ватиканського Собору стосуються вчительства Папи. У зв’язку з цим можна навести досить красномовний приклад апостола Петра, що був змушений вислухати відкритий докір від апостола Павла, який не погодився з його ставленням до поган. Ось цей текст: «Коли ж Кифа прийшов в Антіохію, я виступив одверто йому в вічі, тому що заслужив на докір. Перше бо ніж прийшли деякі від Якова, він їв із поганами; а як прийшли, то став таїтися і відлучатися, боявшись обрізаних. Разом з ним лицемірили й інші юдеї, так що й Варнава був зведений їхнім лицемірством. Та коли я побачив, що вони не ходять право за євангельською правдою, то перед усіма сказав Кифі: Коли ти, бувши юдеєм, живеш по-поганському, а не по-юдейському, то як ти можеш силувати поган, щоб жили по-юдейському?» (Гал 2,11-14).

Таким чином, послух у вірі Папі Римському стосується його вчителювання — як надзвичайного, так і ординарного, а не його особистих бесід чи особистого вибору.

Папа володіє особливою «благодаттю статусу», пов’язаною зі служінням святого Петра. Про це говорить і Катехизм Католицької Церкви: «Серед особливих благодатей слід назвати “благодаті стану”, які супроводжують виконання відповідальних завдань християнського життя і служінь усередині Церкви: “Маючи ж, згідно з даною нам благодаттю, різні дари: чи то дар пророцтва — виконуй його мірою віри; чи хто має дар служіння, нехай служить, чи хто навчання, нехай навчає; чи хто напоумлення, нехай напоумлює. Хто дає — у простоті; хто головує — дбайливо, хто милосердиться — то з радістю” (Рим 12,6-8)» (ККЦ, 2004).