А що, якби тоді, в рік народження Ісуса, в тому світі, була частина нашого «сьогодні»? Якби, наприклад, була преса, ЗМІ, інтернет, якби тоді було більше нашого світу, нашого сприйняття, наших ключів розуміння ситуації?..
Це питання не ключове, але інтригує. Воно має два формулювання.
Перше звучить дослівно: а якби Ісус народився сьогодні, в 2018-му? Якби повнота часів настала не дві тисячі років тому, а Боже Провидіння покерувало би всім так, що очікування на Месію продовжилося б аж до сьогодні? Лавина запитань почалася б із місця: Де б народився Спаситель? Ким би Він був? Як розвивалася б історія, якби не було «нульового моменту» з його фундаментальними наслідками в історії світу, починаючи від підрахунку років від «нашої ери»? А що з Єрусалимом? Чи був би він знищений 70 року? А як із Римською імперією, важливою частиною історії якої стала історія християнства? Чи народилась би європейська цивілізація, університети, чи людина дійшла б іншою, паралельною, дорогою до того, до чого дійшла завдяки християнству, внаслідок народження Ісуса? Звісно, історія не дуже серйозно ставиться до запитань, які починаються з «якби», тим паче, історія Спасіння: замість того, щоб полегшити, це «якби» ще більше ускладнило б розуміння великої таємниці Втілення.
Друге формулювання цього запитання звучить дещо інакше: а якби тоді, в рік народження Ісуса, в тому світі була частина нашого «сьогодні»? Якби, наприклад, була преса, ЗМІ, інтернет; якби тоді було більше нашого світу, нашого сприйняття, наших ключів розуміння ситуації?..
«Стрибок історії»
Це не лише умовність, чиста форма, підморгування читачеві…
Це, мабуть, викликає усмішку, але також пробуджує креативне мислення і думки на кшталт: що ще автори могли б додати? Караваджо часто застосовував «стрибок історії», щоби максимально «осучаснити» для людей, які дивилися на його картини, послання, приховані в них. Чудовий приклад цього — його «Покликання святого Матея». Хоч Ісус і святий Петро, який майже повністю його заслоняє, представлені у спосіб, який відображає стиль одягу і вигляд людей І століття, то Матей і його друзі з митниці — це люди епохи Караваджо. Ефект? Долоня, яка кличе до життя (nota bene, це долоня зі «Створення Адама» Мікеланджело!), скерована не лише до Матея і його товаришів, а насамперед до глядачів…Палець кличе прямо тебе і залишає із запитанням: чи зможеш залишити все і піти за Ним?
Сьогодні світ спілкується через інтернет і всі знання черпає з інтернету. Тому ми вирішили погратися в «стрибок історії» саме в цей спосіб.
У нас в І столітті не їздитимуть потяги. Не буде автомобілів, електрики, ліберальної демократії та мобільних телефонів, Америки та Європейського Союзу, але інтернет дивним чином буде. Ми запитали себе, як би виглядала головна сторінка інтернет-сайту тоді, в Ізраїлі І століття нашої ери?
Як жив той світ, як жили люди?
Заглибмося в матеріальну, суспільну, політичну ситуацію. З Євангелія від Луки ми знаємо, що в Ізраїлі був тоді перепис населення. Матей же, коли з митника став апостолом, а потім євангелістом, з народженням Ісуса пов’язує іншу особливість: нетипову зірку, яка з’явилася на небі. Сучасні науковці інтерпретують це як рідкісне, але зрозуміле астрономічне явище, яке — крім того — дозволяє точніше визначити дату народження Ісуса. Матей пише більше: до царя Ірода в Єрусалим з візитом завітали мудреці зі Сходу, заінтриговані незвичним явищем.
З досліджень сучасних істориків ми багато знаємо про те, як виглядав тодішній світ. Варто показати, як багато сучасних механізмів, якими послуговується політика, культура, мода, — це механізми одвічні. Варто показати, чого в побожності ізраїльтян точно не було: всупереч стереотипам, ані тоді, ані століття пізніше не було там моди на святкування бога Сонця. Згідно з розповсюдженою думкою, саме з цього свята мало би виникнути Різдво Христове. Але це не так.
Нас цікавив не тільки контекст, а й сама подія. Народження Ісуса (це визнають його навіть найзапекліші противники) — один із ключових моментів історії світу, якщо не якнайбільш ключовий.
Чи про народження Ісуса писали б медіа, якби тоді існували?
У «стрибок історії» гралися вже інші редакції до нас. Йшлося про великі історичні повороти історії, такі як смерть Юлія Цезаря… В 1965 році каліфорнійська «Аrcadia Tribune» приготувала на Різдво спеціальне видання. «Christ child is born!» ‑ «Дитятко Христос народилося!» звіщав великим шрифтом заголовок на першій полосі. На думку редакторів каліфорнійської газети, новина про народження Ісуса потрапила б на перші шпальти газет; інші подробиці, які ми знаємо з Євангелія від Луки, такі як убивство немовлят або пастирський сценарій народження Спасителя, регулярно описувалися б журналістами. Чи справді так?..
А створена нами головна інтернет-сторінка сайту не має навіть згадки про народження Ісуса. Це не було подією, про яку говорили люди. Він народився в печері, на околиці Віфлеєма. Так само про Нього не згадали б і сьогодні, в цифровому світі. Так, мешканці Ізраїлю, люди дуже релігійні, очікували на Месію, але месіями в їхніх очах мали бути переважно бойовики і лідери повстанців, які хотіли повернути Ізраїльське царство. Це переконання було таким же масовим, як і наївним та недовговічним, поки «месія» не гинув. Зовсім не такий образ вимальовується з біблійного опису народження Ісуса: про Нього тоді не було чути нічого. Христа розгледіли в Ньому тільки пастухи, яким сповістив про це янгол, та мудреці зі Сходу – інша річ, що до кінця не відомо, коли вони туди прибули, чи до печери чи стайні відразу після Його народження, як показують нам Віфлеємські яселка, чи набагато пізніше. Крім них нікого біля Ісуса не було, великий світ жив своїм життям, а якщо чутки про народження когось важливого й переказували з вуст в уста, то Ірод подбав, щоб зам’яти справу. Сьогоднішній Ірод теж виключив би Христа, хоча б цифровим способом.
Спеціалісти з комунікацій кажуть: щоб переконати іншу людину, треба говорити її мовою
Щоби говорити її мовою, треба спочатку цієї мови навчитися. Треба ніби стати тим, іншим, познайомитися з його способом життя, його світом і реальністю. Стати, як він, з ним поселитися, з ним жити. Про релігійність у стародавні часи можна розповісти багато, але це, єдине, треба сказати: Бог — це був хтось справді далекий, хтось з іншої планети, з іншого світу. Хоча в Ізраїлі вже зріла довіра до Нього як до Батька, близького і люблячого, однак світ божественний і світ людський розділяло багато що. Дуже багато. Божий задум був такий самий, як і фахівців із комунікації: щоби переконати людину, треба говорити її мовою. Треба його мову просто вивчити. Людиною просто треба було стати, стати тілом і оселитися між людьми. Це таємниця Втілення. Бог став людиною. Ми знаємо, де стався цей божий подвиг: у Віфлеємі. Не знаємо — коли. Підозрюємо, що момент, який потім назвали «нульовим», ‑ початок людства. В конкретному часі історії Ізраїля.
Метафорична сцена, присутня в багатьох вертепах, коли честь Ісусу віддають великі й малі, сучасні йому пастухи разом із людьми різних століть і країн, — це не так факт, як «стрибок історії». Звучить у ньому запитання до кожного з нас: чи визнаєш це Дитятко Месією і своїм Богом? Попри переслідування, погрози і страх, попри те, що не в моді? Попри знущання й насмішки і спроби принизити тих, хто таку заяву публічно проголошує? Попри політкоректність, яка в цьому році вимагає виключити з різдвяних свят релігійний елемент?
Але найважливіше залишається незмінним: хоч ця стаття з першого року нашої ери лише гіпотетична, то номер, який Бог тоді нам «викинув», назва якого — «Втілення», повністю актуальний. Втілення Бога — це найважливіше повідомлення і подія, яку Бог подарував людству. Сам став людиною, щоб людина до кінця могла зрозуміти Бога.
фінансово.
Щиро дякуємо!
