На значення синівських взаємин із Богом як вихідного пункту християнської молитви вказав Свяиіший Отець під час першої в 2019 році загальної аудієнції.
Папа продовжив цикл катехез про молитву «Отче наш». Його слова у залі Павла VI вислухали 7 тисяч вірних.
Дорогі браття й сестри, добридень, і також доброго вам року!
Ми продовжуємо наші катехези про молитву «Отче наш», у світлі недавно відсвяткованої таємниці Божого Народження.
Євангеліє св.Матея вміщує текст «Отче наш» у стратегічному місці, в центрі Нагірної проповіді (пор. 6, 9-13). А ми бачимо таку сцену: Ісус вийшов на узгір’я поблизу озера, сів; довкола себе Він має коло своїх найближчих учнів, а далі — великий натовп анонімних облич. Саме це велике порізнене згромадження першим отримує молитву «Отче наш».
Як я згадав, уміщення цієї сцени — дуже значуще, оскільки в тому довгому повчанні, що зветься «Нагірною проповіддю» (Мт 5, 1-7, 27), Ісус коротко викладає основоположні аспекти свого послання. Вступ це немовби арка, прикрашена на свято: блаженства. Ісус обдаровує вінцем щастя шерег тих категорій людей, які тоді — але також і в наші часи! — не були особливо шановані. Блаженні вбогі, тихі, милосердні, смиренного серця… Саме в цьому полягає революція Євангелія. Де є Євангеліє — там також є революція. Євангеліє не залишає у спокої. Воно нас надихає. Воно революційне. Всі люди, здатні любити, всі, хто запроваджує мир, всі, хто досі опинявся на узбіччі історії, — навпаки, будівничі царства Божого. Це так, якби Ісус сказав: спершу — ви, які носите у своїх серцях таємницю Бога, котрий об’явив свою всемогутність у любові та прощенні!
Із цих вхідних дверей, які перевертають історичні цінності, випливає новизна Євангелія. Закон не повинен бути скасований, але він вимагає нової інтерпретації, яка би привела його до первісного значення. Якщо ця людина має добре серце, схильне любити, — тоді вона розуміє, що кожне слово Бога має бути впроваджене в життя, аж до останніх наслідків. Любов не має меж: можна любити співподруга, друга, і навіть ворога, в зовсім інакшій перспективі. Ісус говорить: «А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує сходити сонцю своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних» (Мт 5, 44-45).
Ось велика таємниця, яка лежить в основі цілої Нагірної проповіді: будьте дітьми Отця вашого, який у небі. На перший погляд, ці розділи Євангелія св.Матея виглядають моральним дискурсом, нібито вони прикликають таку вимогливу етику, аж вона здається нежиттєздатною; тим часом ми відкриваємо, що вони насамперед є теологічним дискурсом. Християнин це не той, хто старається бути кращим за інших: він знає, що він — грішник, так як усі. Християнин — це просто людина, яка зупиняється перед новою неопалимою купиною, перед лицем об’явлення Бога, який уже не несе загадку імені, що його не можна вимовляти, — але який жадає від своїх дітей, щоб Його прикликали ім’ям «Отче». Зупиняється, щоб дати відновити себе Його міццю та відбивати промінь Його доброти для цього світу, який так сильно прагне добра, так сильно очікує на добрі новини.
Ось у такий спосіб Ісус вводить науку молитви «Отче наш». Він чинить це, відмежовуючись від двох груп своїх часів. Насамперед — від лицемірів. «Не будьте як лицеміри. Вони люблять по синагогах і на рогах вулиць ставати і молитися напоказ» (Мт 6,5). Є люди, які спроможні творити молитву атеїстично, без Бога: вони роблять це, щоб люди ними захоплювалися. Скільки разів ми бачимо згіршення, викликане тими людьми, які до храму ходять, цілий день там перебувають, або ходять щодня, а потім ненавидять інших, або погано говорять про людей! Це викликає згіршення, спокусу. Краще, щоб вони не ходили до церкви, бо живуть як атеїсти. Але якщо до церкви ходиш, то живи як дитя Боже, як брат, і давай правдиве свідчення, а не антисвідчення. Однак же молитва християнська не має іншого достовірного свідка, окрім власного сумління, в якому встановлюється інтенсивний сталий діалог з Отцем: «Коли хочеш помолитися, увійди до своєї кімнатки, замкни двері й молись до Отця твого, який у тайні» (Мт 6,6).
Далі Ісус відмежовується від молитви поган: «Не будьте багатослівні (…) вони гадають, що за своє велемовство вислухані будуть» (Мт 6,7). Можливо, Ісус тут згадує той спосіб виблагання собі доброзичливості, який був необхідним вступом для багатьох стародавніх молитов: треба було певним чином «приручити» божество, через довгу серію прославлянь або навіть молитов. Подумаймо про ту сцену на горі Кармель, коли пророк Ілля кидає виклик пророкам Ваала (1Цар 18, 20-40), які кричали, танцювали, ранили себе, щоб їхній бог їх вислухав. А Ілля став у мовчанні, й Бог об’явився Іллі. Погани вважають, що молитва полягає у вимовлянні численних слів. Так і я думаю про християн, які гадають, ніби молитва — вибачте за таке визначення — це говоріння до Бога, як папуга. Ні: молитва випливає з серця, з нутра. Натомість, як каже Ісус, коли молишся, звернися до Бога, як син до свого батька, який знає, чого ти потребуєш, ще перш ніж ти його про це попросиш (пор. Мт 6,8). Це може бути також і мовчазне проказування «Отче наш»: якщо ми станемо під погляд Бога, згадаємо Його батьківську любов, — цього вистачить, щоб бути вислуханим.
Як же прекрасно — подумати, що наш Бог не потребує жертв, щоб ми здобули Його прихильність! Наш Бог нічого не потребує: тільки просить, щоб ми у молитві відкрили канал комунікації з Ним, щоб ми завжди відкривали, що ми — Його улюблені діти. А Він нас дуже любить.
Дякую.
Під час загальної аудієнції перед Папою Франциском виступили артисти з «Цирку Куби». Святіший Отець так прокоментував цю подію: «Своїм виступом вони несуть красу, а краса завжди підносить серце, робить всіх нас добрішими, краса підносить нас до доброти і також до Бога. Дуже дякую! Не переставайте дарувати красу всьому світові».
Фото: Vatican.va
фінансово.
Щиро дякуємо!
