На значення дитячих, внутрішніх і ніжних взаємин із Богом як на суть християнської молитви вказав Святіший Отець у своїй сьогоднішній катехезі.
Слова Папи у залі св.Павла вислухали близько 7 тисяч вірних.
Дорогі брати і сестри, добридень!
Продовжуючи катехези на тему «Отче наш», ми сьогодні розпочнемо зі ствердження, що в Новому Завіті молитва, схоже, скерована на те, що суттєве, аж до зосередженості на єдиному слові — Абба, Отче.
Ми вислухали слова, що їх св.Павло написав у Посланні до римлян: «Бо не взяли ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа синівства, що через Нього кличемо: Авва, Отче!» (8,15). А до галатів Апостол каже: «А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина Свого, що викликує: Авва, Отче!» (4,6). Двічі повторюється той самий заклик, у якому міститься вся новизна Євангелія. Пізнавши Ісуса і вислухавши Його пророчі слова, християнин уже не вважає Бога тираном, якого належить боятися, вже не страхається Його, але відчуває, що в його серці зроджується довіра: він може розмовляти з Творцем, називаючи Його «батьком». Це такий важливий для християн вираз, що часто він залишається незмінним у своїй первісній формі: «Абба́».
Рідко трапляється, щоб у Новому Завіті арамейські вирази не були перекладені грецькою мовою. Ми повинні уявити, що в цих арамейських словах немовби залишився «записаний» голос самого Ісуса. Виражено повагу до ідіом Ісуса. У першому слові «Отче наш» ми одразу знаходимо радикальну новизну християнської молитви.
Тут не йдеться тільки про використання певного символу — постаті отця, — який потрібно було би пов’язувати з таємницею Бога. Натомість ідеться про те, щоб мати, я би так сказав, цілий світ Ісуса, перелитий у наше серце. Якщо ми це зробимо, то зможемо насправді молитися «Отче наш». Сказати «Абба» — це щось набагато інтимніше та більш зворушливе, ніж тільки називати Бога Отцем. Тому хтось запропонував перекласти оригінальне слово як «татусю» або «татку». Замість слів «Отче наш» — казати на молитві «тату, таточку». Ми й надалі молимося «Отче», однак ми заохочені у своєму серці промовляти «татусю», щоби наші стосунки з Богом були подібні до зв’язку дитини зі своїм татусем. Вочевидь ці вирази прикликають любов, тепло, щось, що нас переносить у ситуацію дитячих літ: образ дитини, повністю огорненої обіймами такого тата, який відчуває до неї нескінченну любов. Тому, дорогі брати і сестри, щоб добре молитися, треба мати серце дитини, не серце людини самодостатньої, але як дитина в обіймах свого татуся, татка.
Але безумовно, що то саме Євангелія найкраще вводять нас у значення цього слова. «Отче наш» набирає значення і барв, якщо ми навчимося молитися цим текстом після того, як прочитаємо притчу про милосердного батька (пор. Лк 15, 11-32). Уявімо цю молитву, сказану марнотратним сином, після досвіду обіймів його батька, який так довго на нього чекав, не пам’ятає сказаних до нього образливих слів; батька, який тепер тільки дає йому зрозуміти, що цього сина йому дуже бракувало. Тоді ми відкриваємо, що ці слова оживають, набирають міці. Й запитуємо себе: чи це можливо, щоб Ти, Боже, знав тільки любов? Ти не знаєш ненависті? — «Ні», — відповів би Бог, «Я знаю тільки любов». А де ж у Тобі помста, вимоги справедливості, гнів через уражену честь? А Бог би відповів: Я знаю тільки любов.
Батько з тієї притчі має у своєму стилі буття щось, що дуже нагадує настрій матері. БО то саме матусі виправдовують своїх дітей, невпинно виражають їм співчуття, постійно їх люблять, навіть коли ті в жодному разі на це не заслуговують.
Достатньо вознести тільки цей вираз — Абба, — щоб розвинулася християнська молитва. А св.Павло у своїх листах слідує тим самим шляхом, і не може бути інакше, оскільки це шлях, якого його навчив Ісус: у цьому заклику — сила, яка притягує решту молитви.
Бог тебе шукає, навіть якщо ти Його не шукаєш. Бог тебе любить, навіть якщо ти про Нього забув. Бог бачить у тобі красу, навіть коли ти думаєш, що надаремно розтринькав усі свої таланти. Бог — не тільки батько; Він — як мати, яка ніколи не перестає любити свої творіння. З іншого боку, є певний «час вагітності», який триває вічно, набагато довше за дев’ять місяців вагітності фізичної, і який зроджує нескінченну «циркуляцію любові».
Для християнина молитися означає просто сказати «Абба», сказати «татусю», сказати «татку», сказати «отче» — але з довірою дитини.
Може статися, що й нам трапиться ступати дорогами, далекими від Бога, як це сталося з марнотратним сином, або впасти у самотність, яка примушує нас почуватися покинутими у світі, або що, коли ми припустимося помилки, то нас паралізує почуття провини. В ці складні хвилини ми й надалі можемо знайти сили для молитви, розпочинаючи від слова Отче, — але сказаного ніжно, як дитина: Абба, таточку. Він не буде ховати від нас свого обличчя. Добре пам’ятайте: може, хтось має в собі щось зле, щось, чого не знає як розв’язати, гіркоту через скоєння чогось, — та Бог не буде ховати від нас свого обличчя. Він не закриється в мовчанці. Скажеш до Нього: «Отче!», а Він тобі відповість: у тебе є Тато. Але я злочинець! — так, але в тебе є Тато, який тебе любить. Отаким чином розпочни свою молитву. А в мовчанні Він тобі скаже, що ніколи не втрачав тебе з поля зору. «Але ж, Господи, я зробив оце…» — «Я ніколи не втрачав тебе з ока, Я бачив усе. Завжди був близько біля тебе, вірний своїй любові до тебе». Така буде відповідь.
Ніколи не забувайте казати: «Отче!»
Фото: La Santa Sede
фінансово.
Щиро дякуємо!
