До богопосвячених і духовенства: не втомлюйтесь надіятися!

Про «втому надії», що сьогодні запанувала у світі, зокрема, у спільнотах богопосвяченого життя, та про відновлення сил у Христі проповідував Святіший Отець під час Святої Меси 26 січня 2019 року.

«Натомився з дороги Ісус, тож і присів біля криниці; було ж під шосту годину. Надходить же жінка з Самарії води взяти. Ісус до неї каже: Дай мені напитися» (Йн 4, 6-7 ). Словами з Євангелія від Йоана Папа розпочав свою проповідь під час Меси в кафедральному соборі Пресвятої Богородиці в  місті Панамі. Євхаристією розпочався четвертий день його Апостольської подорожі до Панами з нагоди Всесвітнього дня молоді. Під час цього богослужіння, що стало також зустріччю з духовенством, богопосвяченими особами та мирянськими рухами, Святіший Отець освятив головний вівтар, повідомляє Vatican News.

Контекст події

Глава Церкви зазначив, що євангельський уривок, прочитаний під час Святої Меси, розповідає про Спасителя, втомленого подорожжю. Опівдні, коли сонце дає відчути всю свою силу, Він прийшов до криниці втамувати спрагу, відпочити й відновити сили, щоб продовжити свою місію.

Учні мали нагоду особисто побачити, що означає посвята і готовність Ісуса Христа у «несенні Доброї Новини вбогим, у зціленні зранених сердець, у звіщенні визволення та свободи поневоленим, в утішенні засмучених, у проголошенні року Божого змилування» (див. Іс 61, 1-3). Йдеться про всі ті ситуації, які трапляються у нашому житті й поглинають наші сили та енергію.

Втома від подорожі

Для нашої уваги, опанованої нав’язливою ефективністю, відносно легко вглянутись і зрозуміти діяльність Ісуса Христа; однак ми не завжди вміємо чи можемо зрозуміти «труди Спасителя» — мовляв, це не є тим, що притаманне Богові. Господь втомився, і в цій змученості знайдуть місце численні перевтоми наших народів, наших спільнот і всіх втомлених та обтяжених (див. Мт 11,28).

Втома і потреба місця відпочинку

За словами Вселенського Архієрея, причини й підстави, які можуть викликати в нас втому в дорозі, — різноманітні: від довгих робочих годин, що залишають мало часу на їжу, відпочинок і перебування із сім’єю, аж до складних умов праці та стосунків, що призводять до знемоги і нервового виснаження; від звичайної і щоденної жертовності — до обтяжливої рутини тих, хто не отримує від праці задоволення, визнання або підтримки, щоб задовольнити щоденні потреби; від звичних і передбачуваних складних ситуацій до виснажливих та напружливих.

Звертаючись до священиків, ченців і черниць, членів мирянських рухів, Папа підкреслив: неможливо охопити всі ситуації, які обтяжують життя богопосвячених, але в кожній із них людина відчуває нагальну необхідність знайти криницю, з якої можна вгамувати спрагу та біля якої можна відновити сили для подальшого шляху.

Втома надії

Останнім часом, зазначив Папа, у наших спільнотах вкоренилась особлива втома, яка абсолютно не схожа на втому Ісуса з сьогоднішнього біблійного уривку. Мова про спокусу, яку можна назвати «втомою надії». Вона не дозволяє підвести погляд  і поглянути вперед, немовби все стало туманним. Ідеться про ту втому, що народжується перед майбутнім, коли дійсність не є простою та підриває сили, ресурси і доцільність богопосвяченої місії у цьому сумнівному та мінливому світі.

Ця втора паралізує, коли не знаєш, як реагувати на інтенсивність і невизначеність змін, що їх ми долаємо як суспільство. Ці зміни ставлять під сумнів не лише спосіб діяльності, навички та поведінку, але, в багатьох випадках, і саму можливість провадити богопосвячене життя у нинішньому світі. Втома надії виникає від бачення Церкви, зраненої своїм гріхом, яка багато разів не спромоглась почути численні волання, де приховується крик Спасителя: «Боже мій, чому Ти покинув Мене?» (Мт 27,46).

Небезпека звикнути жити втомою надії

За словами Святішого Отця, є небезпека звикнути жити у такій втомленій надії перед лицем непевного та невизначеного майбутнього. А це призводить до того, що у наші богопосвячені спільноти закрадається понурий прагматизм. Спершу все видається нормальним, але насправді віра руйнується і розпадається.

Зневірені у дійсності, якої не можемо збагнути чи в якій, як вважаємо, немає більше місця для проектів богопосвяченого життя, ми можемо піддатись одній із «найгірших єресей нашого часу»: мовляв, Господь і наші богопосвячені спільноти не мають що сказати ані дати нашому новому світові. «І тоді стається, що те, що одного дня народилося бути сіллю і світлом для світу, закінчується тим, що пропонує свою найгіршу версію», — сказав Єпископ Рима.

Дай Мені напитися

Подобається нам чи ні, але втома від дороги реальна і дається взнаки, але добре мати таку ж відвагу, яку мав Ісус, коли сказав: «Дай Мені напитися». Подібно, як самарянка, також і ми часто бажаємо втамувати нашу спрагу будь-якою водою, не тією, що струмує в життя вічне (див. Йн 4,14). Як і та бідна жінка, яка знала, що роками носить порожні глечики невдалої любові, — також і ми знаємо, що не кожне слово може допомогти нам відновити свої сили й пророчість нашої місії. Не кожна новизна, хоч би якою спокусливою видавалась, не кожна релігійна свідомість чи оправдання наших рішень можуть втамувати цю спрагу.

Треба просити втамувати нашу спрагу

Ісус закликає також і нас просити втамувати нашу спрагу. Проханням «дай мені напитись» ми відчиняємо двері нашої втомленої надії, щоб, таким чином, без страху повернутись до криниці першої любові, коли Ісус пройшов нашим шляхом, милосердно на нас поглянув і покликав піти за Ним. Вимовляючи ці слова, ми згадуємо той момент, коли Його погляд зустрівся з нашим і коли ми відчули Його любов, як до нас особисто, так і до всієї спільноти. Ці слова допомагають нам повернутись на наш шлях і в креативній вірності слухати Святого Духа.

Погляд у минуле

На переконання Папи Франциска, слова «дай Мені напитись» означають мати мужність, щоб дозволити себе очистити й відновити автентичну частину наших початкових харизм і побачити, як можна їх здійснювати у наш час. Мова не про те, щоб із вдячністю дивитися в минуле, але щоби прямувати вперед у пошуках коренів свого натхнення та дозволити йому пролунати між нами з новою силою.

Слава «дай мені напитись» вказують також і на необхідність визнати, що ми потребуємо того, щоб Святий Дух нас переобразив у чоловіків та жінок, які пам’ятають про спасенний перехід Ісуса через наше життя. Папа зазначив, що прямувати до коренів допоможе нам правильно і без страху жити теперішнім. Лише тоді втомлена надія буде зцілена.

Освячення вівтаря місцевої катедри

На завершення проповіді Папа присвятив кілька думок події відчинення дверей кафедрального храму Панами після тривалого періоду реставрації. Цей храм, вірний свідок історії панамського народу, завдяки праці багатьох людей знову може дарувати людям свою красу. Цей храм не належить лише минулому, але є красою також і теперішнього та спонукає нас відновити й живити надію, щоб ми побачили, як краса минулого стає основою для побудови краси майбутнього.

«Брати і сестри, не дозволяймо вкрасти у нас красу, успадковану від наших батьків! Нехай же вона буде живим і плідним корінням, яке допомагає нам і далі робити красивою і пророчою історію спасіння на цих землях», — закінчив проповідь Глава Церкви.