Людина народжується в замкненому просторі батьківської любові, завдання якого — виростити дитину та наділити її людськими якостями.
Психологи досліджували період дитинства в різних культурах на планеті. Доведено, що дитинство має право бути збереженим та захищеним від негативних реалій дорослого життя. В тих культурах, де дитинство оберігається та має особливий статус, люди більш цивілізовані, стабільні психічно та проживають повне насичене життя.
Раннє дорослішання справляє негативний вплив на психіку дитини та її подальший розвиток. Дитяча психіка та організм проходять певні етапи розвитку перед тим, як досягти зрілості. Недотримання гігієни психіки, коли незрозуміла інформація подається несформованому мозку, може в подальшому зламати життя або навіть знищити його.
В процесі психотерапевтичної практики тривалу реабілітацію проходять дорослі, які в дитинстві зазнали травм чи мали негативні впливи. Можна виділити кілька найважливіших негативних впливів, які руйнують психіку дитини та заважають зрілому проживанню життя в дорослому віці.
1.Відсутність довірливих стосунків із матір’ю до 6 років та небажання жінки народжувати дитину.
Саме перший контакт із материнським організмом формує в дитини здатність довіряти оточенню. Організм чоловіка не наділений таким спектром впливів на новонароджену дитину, як організм жінки. Люди без сформованої базової довіри до світу не довіряють навіть власним психічним процесам, мають проблеми у побудові стосунків у соціумі. Страх перед світом, перед контактом із чимось новим передається через емоції матері та назавжди закріплюється в підсвідомості дитини. До двох років життя дитини дуже важливою є щоденна присутність матері, так само, як і годування грудьми до 1,5 року.
2.Відсутність тріадних стосунків — традиційної сім’ї з жінкою, чоловіком та дітьми.
Гюстав Юнг писав про наявність у психіці кожної людини чоловічого та жіночого начала. В структурі психіки кожної людини вони наявні. Саме спостерігаючи стосунки між різностатевими батьками, дитина вбирає в себе здатність гармонійно поєднувати взаємозв’язок двох проявів сексуальності.
Сексуальність чоловіка та жінки має суттєву відмінність. Жіноча сексуальність спрямована на прийняття і статичність. Це дає змогу закріпити в собі ембріон та виносити його. Чоловіча сексуальність активна, що сприяє заплідненню яйцеклітини. Психотерапевтична практика показує: деякі люди не мають дітей через те, що їхнє сприйняття власної сексуальності порушене з раннього дитинства конфліктними стосунками в батьківській сім’ї. Порушення в цій сфері часто йдуть разом із фізіологічними захворюваннями статевої системи.
Якщо стосунки між батьками руйнівні для дитячої психіки, це порушує ідентифікацію дитини з представником своєї статі. Гендерна плутанина ролей призводить до того, що особа втрачає внутрішню стабільність і стає незрілою в побудові власних сімейних стосунків. Людина, яка в дитинстві не завершила процесу статево-рольової ідентифікації, в дорослому віці шукатиме партнерів для продовження цього процесу, а не для побудови зрілих стосунків у парі.
Незрілі стосунки мають гомосексуальні пари, але й гетеросексуальні пари також часто компенсують дитячі проблеми у своїх стосунках. За теорією Зигмунда Фройда, дитина має прожити всі стадії психосексуального розвитку у взаємодії з батьками обох статей. Ці стадії пов’язані з годуванням грудьми — оральна стадія, привчанням до горщика — анальна стадія, першої емоційної закоханості в одного з батьків протилежної статі — едіпальна стадія. Психоаналітична теорія стверджує, що сприятливе проживання цих стадій разом із понятливими та доступними батьками сприяє формуванню зрілої гармонійної особистості.
3.Виховання дітей виключно бабусями, нянями та родичами.
Такими методами часто користуються батьки, які хочуть поєднати батьківство з кар’єрним зростанням чи з досягненням фінансової свободи.
Але спілкування з батьками має збудувати емоційну прив’язаність, передавати досвід спілкування через дотик, зоровий контакт, власний приклад батьків. Якщо взаємодія з дитиною стає тільки задоволенням фізіологічних потреб, інтелектуального розвитку, то відбувається те, що зветься «опредмечуванням особистості» дитини. Це схоже більше на створення біоробота, а не на виховання людини. Такі діти мають багато страхів, бо емоційно нездатні ділитися ними з дорослими, які уникають близького контакту, а зберігають стосунки формально.
В майбутньому такі люди виявляються непристосованими до побудови емоційно близьких стосунків. Статеві контакти для них мають виключно фізіологічний підтекст без прив’язаності та емоційного спілкування. Часто у таких людей відзначається фетишизм, свінгерство, груповий секс та інші прояви формального сексуального задоволення без тривалої прив’язаності. Такі стосунки ведуть до емоційного спустошення, депресивних станів та суїцидів.
Невротична фіксація на таких засобах розслаблення та задоволення здебільшого призводить до депресій, бо потреба у заповненні емоційної пустки є, а навичок заповнювати її — немає. Покоління дітей, вихованих біологічними чи інтелектуальними індивідами, має низьку здатність розуміти свої емоційні стани, їхнє мислення фрагментарне.
Також за відсутності тісного емоційного контакту з батьками у дітей може сформуватися сплутане сприйняття власної статі, а це вже ризик для використання такої ситуації ідеологами трансгендерності. Такі люди вдаються до хірургічної змінювати статі або довго переживають невідповідність свого внутрішнього сприйняття.
4.Руйнівний вплив неналежної для віку інформації на несформовану психіку дитини.
Лев Виготський говорив про зону найближчого розвитку дитини, тобто орієнтування виключно на доступну для дитини зону розуміння інформації з оточення, що сприяє її розвиткові. В наш час інформаційний потік безжалісно вривається у дитячу психіку. Необхідно вчити дитину з раннього дитинства оберігати себе від незрозумілого впливу, вчити казати «ні», не заходити на небезпечні сайти, не дивитися відео 18+ (порнографію, кадри з убивствами). Дуже багато жертв небезпечного інформаційного потоку — саме з дитячого віку. Діти з ігровою, телевізійною залежністю мають примітивний набір емоцій або зовсім беземоційні, важко включаються у сюжетно-рольові стосунки з однолітками, мають неврози та невротичні фіксації (енурез, згризання нігтів, вищипування брів тощо).
Діти мають право на безпечний емоційно-вольовий простір, який не буде викривлювати їхній розвиток, порушувати ідентифікацію, затягувати їхню уяву в дорослі компенсаторні способи вирішення проблем.
Радянський психолог Олексій Леонтьєв говорив про значення провідної діяльності для дитини певного віку. Для дітей до шести років важливою є ігрова діяльність: наслідування позитивної поведінки дорослих, яка сприяє розвиткові; присутність казкового світу, який передає мудрість поколінь у символічній формі; емоційно наповнене позитивне спілкування; стабільні тривалі стосунки з батьками.
Підсумовуючи сказане, можна стверджувати: запровадження «гендерної рівності» в суспільстві — недоцільне, бо вона порушує укладений віками інститут сім’ї. Родина, в якій відбувається плутанина статево-рольових позицій, нездатна сформувати й виховати цілісну гармонійну особистість, яка зможе будувати зрілі стосунки. Це доведено тим, що у самотніх матерів часто виростають діти з порушенням статево-рольової ідентифікації, особливо якщо в оточенні не було значимої особи чоловічої статі. У сім’ях, де один із батьків не виконує своєї статево-рольової функції, також формується викривлена ідентичність і порушення адаптації в соціумі. Наприклад, якщо сім’ю фінансово забезпечує жінка, а батько при цьому принижується перед дітьми.
В пошуках прив’язаності, позбавлення самотності дорослі люди можуть використовувати будь-які методи, щоб компенсувати свої дитячі травми (гомосексуальність, бісексуальність тощо). Але такі прояви не варто робити прикладом для суспільства, бо вони — не норма. Це здебільшого відпрацювання дефіцитарності, вирішення проблеми самоідентифікації, ніж партнерське зріле співжиття для побудови стабільної родини.
Шкода, що гетеросексуальні пари в наш час також здебільшого мають незрілі стосунки, в яких відігрують дитячі травматичні сценарії. Про це свідчить кількість розлучень і самотніх людей, які провадять безконтрольне статеве життя заради фізіологічної розрядки. Із погляду психолога, в сучасному суспільстві важливо на належний рівень підняти значущість саме гетеросексуальних стосунків, заснованих на емоційній прив’язаності та взаємній відповідальності, а не на сексуальній сумісності чи фінансовій рівності. Шлюби за контрактами також перетворюють людей на біороботів, які мають лише потребу використовувати одне одного, але ніяк не любити ціле життя.
Людина має залишатися людиною з духовним наповненням. Людина — це щось набагато досконаліше й вище, ніж набір умовних рефлексів Павлова чи сукупність пізнавальних психічних процесів. Людина — це складна система фізіологічного та духовного. І саме це відрізняє нас від тваринного світу.